Катрін Деньов - актриса унікальна. Хоча б тому, що вона водночас увійшла в історію світового кіно, залишаючись при цьому "в строю". В усі епохи та усі часи вона знаходить гідні ролі, видатних режисерів та фільми, які стають знаковими.

Королева європейського кіно відвідала Київ для того, щоб отримати "Золотого скіфського оленя" "Молодості" за внесок у кінематограф.

Уперше мені довелося побачити актрису-легенду 2005 року у Каннах, де вона давала урок акторської майстерності. На важливості її присутності всіляко наголошували організатори найбільшого у світі кінофестивалю, й особливу шану до, як її називають у Франції, мадемуазель Деньов було відчутно ще до її появи у найдрібніших деталях: наприклад, згідно з робочою атмосферою на фестивалі, всі зірки, навіть найвищого ґатунку, під час зустрічей п'ють воду з одноразового пластикового посуду, а стіл, за яким мала сидіти зірка "Денної красуні" та "Шербурзьких парасольок", не лише сервірували пристойними скляними фужерами та філіжанкою кави, а й прикрасили букетом ніжно-рожевих троянд.

А коли вона з'явилася, то президент фестивалю Жиль Жакоб вручив акторці "Золоту пальмову гілку" без усіх можливих конкурсів (удруге актриса, яка брала участь у фестивалі безліч разів у різних іпостасях, за іронією долі, теж отримала "Золоту пальмову гілку" із формулюванням "почесна" за картину 2008-го року "Різдвяні казки").

Щодо самої Катрін Деньов, то впродовж двогодинної зустрічі вона намагалася бути максимально приязною. Категорично відмовилася від слова "урок", наполягаючи на суто інтуїтивній природі акторської професії (сама Деньов не має жодної спеціальної акторської освіти), перетворивши його радше на таке собі легке інтерв'ю. Вона багато усміхалася, демонструвала бездоганне вміння носити одяг от кутюр та ексклюзивні прикраси, безперервно курила тоненькі цигарки, розповідала про кіно, своїх і чужих кумирів. Вона справді була поза конкурсом. Словом, була максимально простою, проте трималася при цьому з таким почуттям власної гідності, що не виникало жодного сумніву: якщо під матрац Катрін Деньов покласти маленьку горошину, їй загрожуватиме безсонна ніч.

"На краю урвища у мене виникає бажання нахилитися й відчути запаморочення. І я хочу відчути його знову й знову".

"Фотографії - завжди притулок від меланхолії. Але якщо говорити про мене, то я не надихаюся минулим. Буває, що сумую, про щось шкодую, але живу тільки сьогоденням. Я піддаюся меланхолії, але при цьому намагаюся уникати ностальгії. Адже перебирання щасливих хвилин, що не повернуться, породжує почуття смутку, але я не занадто шкодую про те, що минуле вже неможливо повернути. "Це будить ніжність", - кажуть у таких випадках італійці".

"Я обожнюю вогонь. І багато чого спалюю у своєму житті. Не тільки фотографії. Мені це здається прекрасним. Це як убивство".

"У любові мене не дивує нічого, зате вражає все... Проте мені видається надто лиховісним, коли говорять: "Я хочу зістаритися разом з тобою". Як нудно! Ідея постаріти вдвох сама собою прекрасна, але тільки не для мене. Мене вона лякає. Я, зрештою, віддаю перевагу іншій формулі: "Ми не зістаримося разом!" Для мене завжди необхідно зберігати відчуття, що "сьогодні - так, а завтра, може, - ні!" Проте мені траплялося заново закохатися в того, кого я вже кохала. Нічого, те, що колись дуже палало, не згасає остаточно.

Для мене існує минулий час, але немає нічого минулого. Я часто бачу тих, кого колись кохала. Не всіх, звичайно. У кожному разі, я не відчуваю, що вже зовсім інша, ніж була тридцять років тому. Я не міняюся. У мене все той же характер. Збагачений життєвим досвідом, звичайно. Змінився мій вік, але вік для мене не відіграє великої ролі. Якщо я кимось захоплююся, то, наприклад, зовсім не згадую про свій вік. Я рано почала жити самостійно. Пішла від батьків, народила дитину, ще не маючи двадцяти років, від людини набагато старшої від мене... І тепер, коли мої діти виросли, я нарешті переживаю юність, якої не було в той час, коли вона мала б бути. У мене все вийшло навпаки".

"Я завжди любила ніч тому, що вона нікому не належить. Уночі почуваєш себе відкритішою і вразливішою. Що може викликати в мені тремтіння? Усе, що міняє мій стан. Безсоння. Хвилювання. Задоволення. Танець. Алкоголь. В алкоголі я люблю те, що він знімає всі гальма. І раптово починаєш почувати себе набагато вільнішою. Адже часом мені бракує хоробрості".

"Звичайно, я намагаюся боротися за красу й за свіжість так, як тільки можу. Але я за натурою фаталіст. І живу як нормальні люди - у Парижі, біля мене немає юрби охоронців, живу так, як звичайні люди. Чомусь публіці здається, що я особлива".

"З Мастроянні ніхто не зрівняється. Жерар Депардьє - дуже голосний. А Мастроянні... Він не був голосним. Він був відкритим, із чудовим почуттям гумору, він сяяв... Їх взагалі важко порівнювати як партнерів. Мастроянні був актором за покликанням. Жерар бере іншим - дзвінкістю, активністю, запалом..."

"Я - егоїстка. І мій егоїзм полягає в тому, що роблю те, що мені подобається. І роблю це із цікавими для мене людьми. Якби я постійно робила одні й ті ж речі, це швидко мені набридло б. Тому головне для мене - не зупинятися на досягнутому".

"Я з того покоління акторів, якому не було потрібно роздягатися на екрані. Це в сімдесяті почали знімати фільми, де акторки або оголені, або напіводягнені. Франсуа Трюффо говорив, що існує велика різниця між тими акторами, які відразу почали зніматися у фільмах оголеними, і тими, хто цього не починав. Він сказав, що я з іншого покоління, із цим я погоджуюся. І в цьому моя перевага".

"У Європі для актора існує набагато більше можливостей, ніж в Америці. Навіть Меріл Стріп скаржиться, що в США акторці, якій уже за сорок, важко знайти цікаву роль, тому що американцям подавай молодість. Це жахливо".