Одразу хочеться наголосити: є дуже велике бажання, аби виставка пастелей "Надморські шкіци" кандидата мистецтвознавства Богдана Мисюги, який від 1992 року активно вивчає та практикує мистецтво пленерного пейзажу, не стала для арт-салону "Сливка" (де ця експозиція днями відкрилася) останньою.

Адже управління комунальної власності Львівської міської ради проігнорувало першочергове право орендаря приміщення продовжити договір оренди і всупереч закону віддало права на виставкові площі "Сливки" третім особам. Поки цією справою займатиметься Господарський суд Львівської області, арт-салон вирішив не зраджувати собі й далі презентувати творчі доробки цікавих особистостей сучасного мистецтва.

Те, що заввідділу Національного музею у Львові Богдан Мисюга, крім наукових зацікавлень, ще й малює пастелі, для багатьох, хто знає його не аж так близько, стало справжнім відкриттям його натури. Адже це - перша персональна виставка Богдана Мисюги у Львові. З огляду, що митець принципово не брав участі у збірних виставках (адже переконаний: поки художник не відбувся, він не має права виставлятися колективно), а персональні мав у рідній державі, ще коли навчався на художньому факультеті Прикарпатського університету (інша справа, що виставлявся самостійно за кордоном), нинішнє його представлення - таке, що стимулює поглянути на цю людину більш уважно.

Уродженець Івано-Франківська, який велику воду побачив тільки, коли став дорослим. Богдан Мисюга у своїх пастелях демонструє не стільки захоплення цією великою водою, скільки наполегливу спробу заглибитися у її характер, її сутність. Море, яке спить, чи море, яке лагідно торкається берега - аж ніяк не та стихія, яка тримає художника біля себе. Море, що нуртує, хвилюється, сердиться, навіть нападає - ось те, що справді є цікавим для цього творця. А ще лінія горизонту, яка в морі переконливіша, глибша, перспективніша, ніж деінде.

"Ви добре зазначили, - каже Богдан Мисюга "Пошті". - Очевидно, саме неспокій цієї великої води - те, що мені особливо близьке. І мова тут не стільки про притягнення протилежностей, скільки про внутрішнє співзвуччя. Попередньо над цим не розмірковував. Але зараз думаю, що, може, саме цей неспокій і пояснює, що за найкращу погоду маю не сонце, а дощ із вітром..."