Виставка малярства Роксолани Котули та Романа Яціва у галереї "LvivArt" покликана до життя, на перший погляд, цілком звичайними речами - потребою бути активними та чути себе у добрій професійній формі.

Для вчительки малювання СШ № 62 Роксолани Котули та її брата, кандидата мистецтвознавства, проректора з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв, заслуженого працівника культури Романа Яціва це дійсно природно - внутрішній творчий неспокій та відчуття, що кожен день для їхніх особистостей митців прожито недаремно. І байдуже, що для Котули - це перша у її житті персональна виставка. Як і те, що Роман Яців своє малярство теж почав презентувати недавно. Це не заважає обом авторам уже мати як реальних шанувальників (їхні твори є у приватних збірках України та зарубіжжя), так і такий необхідний для кожного художника професійний рівень.

"Найбільш тонкі, заховані від ока, процеси, - йдеться в анотації до виставки, - у їхніх творах здатні розкритися без радикалізму, спонтанно, через стадіальність чуттєвого, екзистенційного або смислового відкриття Теми. У таких випадках досягнутий результат не стає "конструкцією порожнечі", але може стати тихим речником естетичного переживання, духового болю або метафізичної мовчанки. У двох площинах творчого реагування на світ сестра і брат - вихованці Львівської академічної мистецької школи - ведуть у собі діалог про реальності і уявності всесвітньої Гармонії".

Властиво, ця гармонія, а радше голосний акцент "Життя прекрасне!" - те, що творчість Роксолани Котули й Романа Яціва реально єднає. Динамічно експериментуючи навіть не стільки з лінією чи фактурами, скільки з кольоровими плямами, обоє художників презентують малярство настільки життєствердне, оптимістичне, наділене щирим, глибинно людським характером, що важко не погодитися із промовцями на урочистості: саме так, як у цих картинах, і виглядає, вочевидь, радість Сонця .

Хоча самі художники на ці чи інші окреслення не зважають. Говорять, малювання для них - та площина, де кожному зокрема реально добре. Як поділився із "Поштою" думками Роман Яців (без професійного аналізу якого не обходиться більшість відкриттів творчих виставок у Львові), ні він, ні його сестра ніколи не мали за самоціль представлення власного малярства. Важило інше, зуміти передати за допомогою барви сповна те, що думають чи відчувають. І сьогодні, коли спільне представлення нарешті здійснилося, можуть відкрити секрет: мобілізовуючи один одного на цю подію, кожен зокрема втрачав почуття страху. Тобто те, яке вихід на публіку для окремих творців робить нездоланним бар'єром.