Відомий у світі Квартет ім. Кароля Шимановського з Варшави, котрий вже вдруге виступив у Львові ініціатором проведення фестивалю камерної музики, має цілком невипадковий сентимент до нашого міста: тут народився і навчався один з його учасників, альтист Володимир Микитка, а перша скрипка - Андрій Бєлов - також родом з України, з недалекого Хмельницького. Тож молоді музиканти не лише заангажовують до Львова найкращих світових виконавців, але й виконують тут національну музику поряд з шедеврами світової класики.

Хоча кожен з трьох концертів цьогорічного фестивалю "Квартет К.Шимановского та друзі" заслуговував на окрему рецензію, історичним можна було назвати фінальний, в якому вперше у Львові (а перед тим - лише один раз у Києві) прозвучав Шостий скрипковий концерт Мирослава Скорика. Прекрасним романтичним тлом для нього артисти обрали музику, яка також нечасто виконується в нашому місті: Концерт для струнного квартету з оркестром німецького композитора початку ХІХ ст. Луї Шпора та віртуозне Концертіно для кларнету з оркестром К.М. фон Вебера, сольну партію в якому виконав один з найкращих сучасних світових кларнетистів Хен Халеві (Ізраїль). Ця сповнена душевних поривань музика, така незвична і така приваблива в сучасному прагматичному і жорсткому світі, досконало відтінила сутність Скорикового нового твору.

Якби шукати найточнішого визначення довгоочікуваному Шостому концерту, то це була б "інструментальна драма". Стільки яскравої театральності і зіткнення протилежностей він містить. Слухачі, які не раз чули попередні концерти Майстра - а вони часто звучали на філармонійній сцені, навіть в окремому проекті І.Пилатюка "П'ять скрипкових концертів Скорика", - були вражені несподіваною відвертістю виразу і численними ефектами, що викликали радше асоціації з модерною кінодраматургією. І хоча головні знаки авторського стилю, знайомі і за попередніми концертами, і за оперою "Мойсей", і за скрипковими "Поемою" чи Рапсодією, можна було впізнати в щемливій ліриці соліста чи типових спалахах агресії оркестрової партії, це був принципово інший Скорик.

Стверджують, що творча зрілість тяжіє до просвітленості і врівноваженості. Нічого такого навіть близько не помічалось у Шостому концерті, радше навпаки: гротескні маски популярних "шароварних" танців, у яких можна було впізнати чи то мелодію популярної пісні "Гей, соколи", чи то коломийки, з граничною яскравістю символізували деградацію вічних цінностей, якій заледве вдавалось протистояти самотньому голосу солюючої скрипки. За трагічністю світовідчуття, за непримиренним протистоянням банального й ідеального, за пристрасною силою втілення цих полюсів цей концерт можна порівняти хіба що зі симфоніями Д.Шостаковича чи Г.Малєра.

Соліст Андрій Бєлов, для якого й був написаний концерт, музикант інтелігентний і чутливий, дуже точно вловив ті мікроградації психологічних змін, що ними сповнена вся музика Скорика, а надто ж - Шостого концерту. На висоті завдання в цьому непростому діалозі зі солістом став і оркестр INSOЛьвів, яким цього разу диригував сам Мирослав Скорик.

А "Квартет Шимановского" вже планує наступний фестиваль, центральною постаттю якого обіцяв стати легендарний сучасний скрипаль Гідон Кремер.