Третю персональну виставку живопису відкрила в галереї "Зелена канапа" за три роки її існування талановита уродженка Луцька та в недавньому минулому випускниця Львівської національної академії мистецтв Ольга Кваша.

Відтак невипадково директор галереї Олеся Домарадзька назвала художницю улюбленою для цього мистецького осередку, підсиливши свої слова заувагою, що "Зелена канапа" також презентувала творчість Ольги Кваші на фестивалі "АртКиїв 2008" , на Днях Львівщини у Дніпропетровську (Дніпропетровський художній музей) та на виставці "Зеленої канапи" в рівненській галереї "Зуза" .

"Оля помічає сюжети, що часто залишаються поза лаштунками наших щоденних турбот, - акцентує Олеся Домарадзька. - Олин пейзаж - це зустріч з весною чи осінню, світанком і полуднем, небом і землею. Людині мегаполісу так бракує спілкування з природою. Оля Кваша малює її, як пісню співає. Лиш придивіться і почуєте..."

Художницяромантик, яка хоче поліпшити цей світ і ще має силу це робити (як свого часу характеризував Ольгу Квашу мистецтвознавець Андрій Дорош), цього разу запросила глядачів - а має відданих шанувальників, які на зустріч із нею справді дуже чекають - забути про шалений ритм і тривоги міста та поринути в атмосферу чотирьох пір року, дня, чотирьох стихій тощо. Двадцять її робіт, характерні легким, невимушеним, дитинним сприйняттям світу, а також декоративністю, стилізацією, схильністю до народного мистецтва, врівноважують і допомагають згармонізувати як внутрішній стан глядача, розшарпаного суєтністю буднів, так і середовище навколо.

"Люблю підглядати за світом, - пояснювала Ольга Кваша у своєму першому у житті кольоровому каталозі, виданому два роки тому. - Розумію, що я такий самий його елемент, як і перші холодні ранки, забутий на полі гарбуз чи гарячий запах цмину на Дніпрових островах. Знаю свої складові: всі люди, тварини, дерева, які я люблю, звуки, запахи, почуття. У всі дні, які живу, пам'ятаю: головне - не розірвати жодної ниточки, які з'єднують частини тебе. Тоді ніколи не втратиш ані чарівної країни дитинства, ані улюбленого собаки, ані самого себе".

Що Оля себе не втратить, сумніву не виникає ні в кого. Мама, дружина, донька, вона розуміння важливості бути собою прививає й іншим. А тому, будучи дуже цільною, глибокою і самобутньою натурою, художниця із повним правом може сьогодні про себе сказати: "Я - хороший художник". І крім того, пояснить: " Я - хороший художник не тому, що намалювала такі картини, а тому, що знаю, що робити далі". І в одному, й в іншому випадках це буде правда.