Ще у жовтні 1991 року у своїй авторській поетичній рубриці "Парнасленд", яку я вів у львівській вечірній газеті "Ратуша", ремарку до чергової добірки віршів Марії Шунь я був назвав "Поетична перлина Львова". Марія була доволі частою та вельми бажаною гостею на моєму "Парнасленді", який протривав десь півдесятиліття. Марія Шунь була й залишається поетичною перлиною, але тоді її локалізація стосувалася Львова, а нинішня її дислокація стосується вже НьюЙорка. Вже кільканадцять років Марія мешкає за океаном, в одному з найславніших міст світу, у найславнішомутаки місті над Ґудзоном.

Ще до свого вирію за океан Марія Шунь видала на батьківщині дві повноцінні поетичні збірки - "Ми, котрі є" (1990) та "Поміж" (1994), а також "Абетку­розмальовку" (1992). Натомість етнолінгвістичне дослідження "Симаргл - прототип християнського ЮріяЗмієборця" (1998) з'явилося вже після її відльоту, до того ж - у бібліотечці альманаху українців Європи "Зерна" із зазначенням на титулі трьох різнокаліберних європейських міст: Париж - Львів - Цвікау. Марія Шунь час від часу навідується до рідної Європи, не лише до Львова та Києва в ультрарідній Україні, але й до Греції та Іспанії, де мешкають її найближчі подруги­українки - одна на вікопомному острові Родос, а друга - у рідному містечку Сервантеса.

У стольному граді Батьківщини вийшла ошатна книга, презентабельний фоліант Марії Шунь "Верлібріарій. Абетка: Вірші" із кольоровими та чорно­білими ілюстраціями Олеся Ноги. Левову частку книги займає, безумовно, верлібріарій, натомість абетка скромно примістилася на останніх шістдесяти із чотирьохсот сторінок (властиво, дві - абеткааптечка й абеткабоговедка, скомпоновані та скомбіновані із дотриманням смаку, з урахуванням інтелігентної екстравагантності, із вкраплюванням пізнавальних елементів).

Свій верлібріарій Марія Шунь подала у ретроспекції, поділивши його на цикли. Мабуть, на неповні цикли, адже скрізь зазначено, що вірші вибрано із циклів: "Великий біг" (2001 - 2005), "Все ще НьюЙорк" (1995 - 2000), "Зимові рубікони" (1993 - 1995), "Поміж" (1991 - 1993), "Се я, Львове" (1988-1990), куди зовсім не випадково увійшов і підцикл випадковостей, "Напередодні" (1987 - 1988) та "До себе" (1984 - 1987). Таким чином, маємо доволі вичерпний і вельми показовий зріз поетичного доробку вкраїнської поетки. Можна було б задатися метою та прослідкувати творчу еволюцію авторки. Можна було б, але не в цій ситуації. Адже поетичне письмо Марії Шунь філігранно сформувалося ще у хронологічно найраніших циклах. Я щоразу переконуюся, що цій конкретній авторці еволюція ні до чого, їй еволюціонувати елементарно немає жодної потреби, бо власне поетична еволюція в неї сягнула піку ще на ранніх стадіях верлібрування. Хтось може закинути, що, мовляв, коли нема еволюції, тобто прогресу, тоді це регрес, контрреволюція. Мовляв, non progredi regredi est. У жодному разі, тобто не в цьому конкретному випадку. Марія Шунь не занижує планки свого поетичного письма. Вона підкорила належну їй висоту та тримає марку на відповідному рівні впродовж свого зрілого поетичного шляху.

Переважно квіткові рослинні орнаменти з кольорових ілюстрацій Олеся Ноги гармоніюють із багатьма віршами Марії Шунь, зокрема з такими її рядками: "Коли приходять / Львівські квіти / До неї у гості -/ Весна червоніє / За свою некольоровість / Тут, у НьюЙорку..." Коли вже зайшла мова про візуальний ряд, то гріх не згадати про те, що в поетичному томі Шунь присутні також зорові віршовані композиції. Ціла книга відкривається композицією "Ваза", яка, до речі, під назвою "Уставочка" опублікована в антології Тетяни Назаренко "Поезографія: сучасна зорова поезія українською мовою", укладеній теж у Північній Америці і виданій теж у Києві. У цьому контексті теж хоч­нехоч напрошується згадка про книгу Федеріко Ґарсії Лорки "Поет у НьюЙорку", хоча і хронос разом із ґендером начебто повстають проти цієї згадки. Та справжні поети­перлини рівні між собою, незважаючи на час і стать.

Потім ще вийшли збірки Марії Шунь "Борохно і порохно" (2006) і "Водокач" (2007), та про це - іншим разом.