Олександр Фоззі Сидоренко, музикант, про свою нову книжку, піонерське минуле і користь води з-під крана

Нещодавно у Львові фронтмен гурту "Танок на Майдані Конго" і новоспечений літератор Фоззі (у миру Олександр Сидоренко) презентував свою дебютну збірку "Ели воду изпод крана".

Сім дотепних оповідань, дія яких переважно розгортається в непевну перебудовчу епоху, а героєм може стати кожен, хто в ті веселі часи носив піонерський галстук або комсомольський значок, автор, ясна річ, доповнив на одній із презентацій і відповідною дискотекою, виступивши ще й діджеєм. Здається, в останній ролі він почував себе органічніше. А на загал не приховував задоволення від того, що літературний тур нарешті завершився (саме на Форумі видавців у нашому місті) і вже наступного дня можна буде вийти на сцену в більш звичній для себе ролі.

- Сьогодні я останній день у ролі поганого літератора. Відзавтра знову почнеться музика, в літературі наразі настане пауза, - ділиться Фоззі своєю радістю за кавою з журналістом "Пошти".

- Складається враження, що Ваша книга логічно продовжила попередні два сольні альбоми - "MetaMoreFozzey" та "Mono MetaMoreFozzey". Той самий настрій, навіть можна сказати - ті самі герої. Наступний сайдпроект плануєте все ж літературним чи музичним?

- Про загальний настрій ви влучно підмітили. Звичайно ж, продовження буде. Але яким - говорити зараз ще рано, хоча дві пісні до нього я вже записав. І називатиметься він, відповідно, "MetaMoreFozzey 4". Тобто книжка стала немов третім альбомом.

- До неї увійшло сім оповідань - і не лише тому, що це ваше улюблене число. Знаю, що планували опублікувати ще восьму новелу. Але друзі, довідавшись про сюжет, одноголосно заборонили це робити. Про що ж була ця заклята новела?

- Називалась вона "Сьома і море". Це була б єдина україномовна історія в книзі. Події у ній мали відбуватися в Києві, на Оболоні - там, де люди й справді ще можуть говорити українською. Йшлося в цій новелі про те, як у Києві "рвонула" дамба, затопила Оболонь, а головний герой Сьома усіх порятував. Проте оскільки більшість учасників "ТНМК" живе саме на Оболоні, то вони запротестували проти такого сюжету. Казали: ти що, дурень, ще накаркаєш, не треба такого писати. Так що писати цю новелу я й не починав.

- Ваш книжковий тур якраз добіг кінця. Як реагували на збірку в різних регіонах України?

- Зрозуміло, що в Харкові зовсім інакше, ніж у Західній Україні. Там багато хто пережив саме таке дитинство, як описане в книжці, там і досі зберігся такий колорит, досі так розмовляють. Тут це не є органічним, і ніколи не було. Піонерське дитинство начебто спільне, але є багато відмінностей...

Взагалі, сьогодні я б, можливо, зовсім поіншому спланував цей книжковий тур. Зате тепер вже маю певний досвід. У різних містах на книжку реагували порізному. Деколи реакції не було взагалі ніякої, тоді свій виступ намагався закінчити якомога швидше.

- А у Львові?

- У Львові презентації відбулися дуже гарно. Читав, грав дискотеку із відповідно підібраною музикою - такою, яка "звучить" і в книжці. Old school, Алла Пугачова, "Мальчишник"...

- Яке найцікавіше запитання під час літературних зустрічей Вам поставили читачі?

- Цікавих було мало, переважно щось таке традиційне - хто надихнув, коли буде продовження...

- Чи вже якось уявляєте собі своїх читачів - наприклад, певну вікову категорію?

- Загалом я не аналізував це, але, думаю, за віком - це приблизно я. Тобто люди, котрі ще добре пам'ятають піонерське минуле. Молодшим уже не зрозуміти. А старші? Старші деколи також добре сприймають. Наприклад, у багатьох моментах мене консультував батько - зокрема щодо оповідання, де дія відбувається в Євпаторії, в курзалі імені Фрунзе, який раніше називався імені Сталіна.

А мамі я сказав книжки не читати - ну бо там матюки і все таке...У друзів із "ТНМК" книжки також позабирав, тому що в Києві їх виявилося дуже мало, не було що показувати. Але вони були першими не те що читачами - слухачами моїх оповідань, я начитував їм перші чернетки, вони критикували. Наприклад, про одну новелу Фагот якось сказав, що я не розкрив там тему образи. Вже приїхавши до Харкова, я це оповідання переробив.

- Аудіокнижку не планували начитати?

- Ні. По­перше, я сам не люблю аудіокнижок. По­друге - лінь. На загал, це американський формат, але, як показує досвід, і в Росії "пішов". У нас поки що такий бізнес розвивається слабенько.

- Які книжки зараз читаєте?

- Конкретно зараз - Зощенка. Перед тим перечитав усього Іскандера, десь упродовж півроку. Я взагалі намагаюся читати авторів повністю. Книжок, правда, не купую - все читаю в телефоні. Звик і всіх підсадив на таку форму читання.

- Вважаєте себе "електрозалежним"?

- Повністю! Це як наркотик. От перед нашою зустріччю читав через телефон "Українську правду". А от музичних сайтів майже не переглядаю. Якісь інтернет­щоденники вести бажання також не маю.

- А сучасну літературу?

- Нових книжок не читаю. Дивно, правда? Адже сам нібито виступив автором, а сучасною прозою не цікавлюся. Правда, днями молодший брат, який зараз працює неподалік Львова, купив мені нову книгу Стівена Кінга, яка в українському перекладі вийшла швидше, ніж у російському. Для неї, мабуть, зроблю перерву із Зощенком.

- Однією із Ваших шанувальниць є, проте, сучасна письменниця Катерина Хінкулова. Як вона відгукнулася на Вашу літературну спробу?

- Каті я надсилав рукописи, вона перша сказала, що можна спробувати це видати. "Стібанула", звичайно, назвавши книжку "претензією на бестселер" Але дала "натирку" - координати п'яти видавництв. Якби не вона, я б просто виклав оповідання в інтернеті та й усе, навіть і не пробував би їх надрукувати.

- Автори, яких читаєте, мають якийсь вплив на Вашу творчість?

- Пишеться мені важко - це стосується і пісенних текстів, і тим більше прози. Наскільки я знаю, починати писати ніхто не любить.

- Але ж у Вас є ще колонка в журналі "Фокус", був футбольний блог....

- Блог я вже закрив - він спрацьовує лише, якщо писати до нього регулярно. Мені так не вдавалося. А ще жахали дитячі коментарі до моїх статей.

- Коли пишете свої тексти, якось визначаєте наперед - це для групи, це для власного проекту?

- Мені здається, що всередині є якийсь внутрішній тумблер, який одразу спрацьовує, перемикається - це "Танок", а це не "Танок". Причому для "ТНМК" відбирається все найкраще. Хоч деколи трапляється інакше: наприклад, дуже гостру пісню "Останній натурал" я писав для "MetaMoreFozzey", але Фагот раптом сказав - ні, беремо! Ця пісня буде в нашому наступному альбомі. Правда, гостре слівце замінили на "педагога"... Ну, але це вже класика (сміється).

- Не пробували залучити до своїх книжкових презентацій виступи "ТНМК"?

- Ні. І не пробуватиму, це буде неправильно. "Крос­промоушн" називається. Я такими методами не працюю. Звичайно, були на цю тему жорстокі рецензії на мою книжку. Хтось вважає, що я підло використовую бренд "ТНМК" для того, щоб "штовхати" свою літературну продукцію. Але насправді це не так. Я просто хотів довести до якогось логічного завершення ще одну ідею, яка з'явилася в голові. І, сподіваюся, мені це вдалося.

- Останнім часом складається враження, що "ТНМК" - це не тільки колектив, але цілий продюсерський центр, що продукує вельми успішні "сайдпроекти". В них зайняті майже всі учасники групи. Невже не виникає ревнощів?

- Слава Богу, насправді немає. А якщо десь і виникають, то залишаються для всіх решти непоміченими. Тому що для мене та й для всіх інших група все одно залишається на першому місці. Ми друзі, ми вже дуже багато років разом. Просто в нас деколи довго тривають підготовчі роботи до спільних проектів.

- Як складають сьогодні стосунки з Ділею - Едуардом Приступою, для котрого в якийсь момент власний проект став усе ж таки важливішим за "ТНМК"?

- Стосунки нормальні. Якщо він буває присутнім на якихось нашим презентаціях, ми навіть часто запрошуємо його на сцену, виступаємо разом. Як от недавно в Тернополі, коли з Ділею заспівали дві пісні. Але тієї магії спільних виступів уже немає. Зв'язок розірвано. Проїхали. Всетаки п'ять років минуло...

- Ви вже відчуваєте себе "класиками"?

- Ні, навпаки. Ми молода група, якій ще майже немає чим пишатися. Я серйозно. Закони шоу­бізнесу такі, що варто тільки замовкнути на півроку, зупинитися в розвитку - і всі одразу забудуть. Якщо ми сьогодні припинимо діяльність, нам завтра не буде чого їсти. А це ще й вісім родин, які живуть із того, що чоловіки грають у групі "Танок на Майдані Конго", поєднуючи приємне з корисним.

- Що ж найприємнішого залишається у Ваших виступах?

- Найкращі моменти для учасників "ТНМК" завжди пов'язані із гастрольними турами. Тому початок осені у мене викликає дуже позитивні емоції, ми багато їздимо, завжди тим самим автобусом, із тим самим водієм... Це найкращі відчуття. Їхати туди, де ти, можливо, потрібен - це краще, ніж секс, алкоголь, наркотики й усе решта разом узяте.