Назва фотовиставки "Храми, палаци і садиби східних земель Речі Посполитої", яка відкрилася у Музеї етнографії та художнього промислу з ініціативи консульства Республіки Польща у Львові, у людини непосвяченої або й неосвіченої (як випало спостерегти у день відкриття) викликає якщо не агресію, то принаймні настороженість. Мовляв, знову сусіди намагаються застовбити за собою те, що не їхнє.

І вкотре у приватних розмовах постає давня проблема - чиї це пам'ятки більше - їхні чи наші, хоча мова йде не лише про ті, що на території України й Польщі, а й ті, що ще дочекалися сьогодення в Латвії та Білорусі. Створена знаними польськими фотомитцями (серед яких -Анджей Вонсовський, Рафаїл Дзендзьоловський та інші), що проїхали від Даугавпілсу на півночі до Одеси на півдні, експозиція фіксує архітектурні крихти світу, який канув у Лету. І робить це на дуже гарному естетичному рівні, хоча кожен глядач розуміє - давні споруди волають про порятунок. Інакше кажучи, виставка, попри всі сторонні зауваження та підозри, вигранює інше - кому би ці пам'ятки не належали, їх треба рятувати.

"Ми хотіли показати спадщину першої Речі Посполитої - історію, яка великою мірою об'єднує народи, - говорив на відкритті виставки віцеконсул Генерального консульства Республіки Польща у Львові Мартін Зєнєвіч. - Сьогодні, на жаль, усі зациклюємося на подіях ХХ століття, забуваючи, що в нас було спільне минуле - не завжди трагічне і не завжди погане. Ці світлини - свідчення цього спільного минулого і нагадування, що перед ним є обов'язок".

"Не лише пересічні громадяни, а й науковці часто шукають відповіді на запитання "чиє це добро?" - зауважив директор Музею етнографії Роман Чмелик. - А чиїм його вважати, коли кошти на нього часто­густо давали польські вельможі, за архітекторів були французи чи італійці, а будували місцеві ремісничі? Націоцентричний підхід ХХ століття, який спирався на ідеологію держав і партій, призвів до культивування нетерпимості щодо інших народів, а в часі і до руйнацій, окремі з яких - на цих світлинах. Тобто сперечатися зараз, чиє це - недоречно. Доречно працювати над тим, аби спільну культурну спадщину врятувати".