Юнак-сонцелюб Бог­дан-Ігор Антонич і жовтогарячий град Лева — нерозривний тандем творчого та містичного сприйняття світу. Львів — вагома складова поетового життя, тому невипадково у львівському видавництві “Літопис” вийшло повне зібрання творів великого лемка, приурочене до його сторічного ювілею. Про роботу над виданням і про феноменальність постаті одного із найвагоміших українських поетів ХХ століття Богдана-Ігоря Антонича ми говорили з дослідником його творчості, упорядником зібрання Данилом Ільницьким та з членом-кореспондентом НАН України, доктором філологічних наук, професором ЛНУ імені І.Франка, антоничезнавцем Миколою Ільницьким.

– Скільки часу Ви працювали над цією книгою? І де шукали нові тексти?

Данило Ільницький: Робота тривала рік і кілька місяців. А оскільки хотілося, аби книга набула академічного характеру, дотримувався принципу автентичності. Тобто основу її склали першоджерела – прижиттєві публікації Антонича та його рукописи з фондів Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника.

Микола Ільницький: Якщо поглянути ширше, то особисто моя праця над Антоничем тривала не рік. Вона почалася від моменту входження і заглиблення у світ поета, зокрема, від 1960-х років (коли у радянській Україні та за її межами почали з’являтися публікації Антоничевих творів) і триває донині. Тобто на те, яким вийшло “Повне зібрання…”, вплинуло і це багатолітнє осмислення його світу. 

– У жовтні минулого року “Літопис” перевидав збірку Антонича “Три перстені”, упорядником якої є Данило Ільницький і до якої Микола Ільницький написав вступну статтю. Тобто свого роду це була репетиція повного зібрання творів?

Микола Ільницький: Збірка “Три перстені” є найдоступнішою і найпопулярнішою у доробку Богдана-Ігоря Антонича. Це прекрасний матеріал для осмислення філософії поета як художньої системи. Євген Маланюк свого часу назвав Антонича автором однієї збірки – “Три перстені”.

Данило Ільницький: Це своєрідний стратегічний план видавництва “Літопис”: спочатку видати ошатне видання подарункового характеру, яке зацікавило би поезією Антонича, звернуло увагу на цю літературну постать. А відтак, незадовго до 100-річного ювілею письменника, видати “Повне зібрання…”.

– До цього повного видання, окрім відомих нині поетичних збірок Богдана-Ігоря Антонича, входить ще низка неопублікованих матеріалів. Що нового вони можуть сказати про особистість поета?

Данило Ільницький: Антонич відомий насамперед як поет, менше як прозаїк і ще менше – як літературознавець. У “Повному зібранні…” на однакових підставах читач може ознайомитися як з поетичними, прозовими, драматичними творами, так і з перекладами, статтями, листами.

Особливістю нашого видання є розділ “Додатки”. Усі тексти цього розділу публікуються вперше. Серед них – документи (свідоцтво про народження, автобіографія, свідоцтво зрілості, список навчальних курсів і диплом магістра філософії Львівського університету), студентські наукові праці, списки наукової і художньої літератури, записи українських народних танців, які дають можливість по-новому поглянути на особистість Антонича. У розділі “Начерки, плани, фрагменти” вміщено фрагменти творів, чернетки, що, попри свою уривчастість, мають характер повновартісного матеріалу для пізнання художнього світу письменника, який часто в одному поетичному рядку міг висловити дуже багато. І наостанок варто сказати про ілюстративний додаток, у якому зібрано всі відомі на сьогодні світлини Антонича, а також фотокопії його рукописів, документів, обкладинки поетичних збірок і видань творів.

– Перші сторінки зібрання — це передмова Миколи Ільницького, коментарі до поезій — праця упорядника, Данила Ільницького. У чому цінність саме Вашого слова?

Микола Ільницький: Завдання передмови — ввести людину, яка розгорне цю книгу, у світ поета. Оскільки видання має академічний характер, передмова висвітлює світ Антонича у кількох площинах: біографія, аналіз творчості, історія сприйняття цієї творчості. Концепція моєї роботи — не відривати інтерпретацію Антоничевих творів від його власного світорозуміння, як це траплялося у деяких дослідників. Тому на сторінках передмови я полемізую зі своїми колегами і водночас висвітлюю особисту позицію.

Данило Ільницький: Невід’ємним елементом академічного видання є коментарі. У нашому виданні коментарі містять вступну частину, у якій проаналізовано усі попередні видання творів Богдана-Ігоря Антонича та висвітлено концепцію підготовки текстів цього видання. У коментарях до кожного окремого тексту міститься його історія: де цей текст був уперше опублікований, де був пізніше передрукований, де зберігається рукопис, подано варіанти цілого твору або ж окремих строф, рядків чи слів. Також у коментарях пояснено окремі власні і географічні назви, діалектизми, історизми, маловідомі слова та подано переклади українською мовою окремих текстів польською мовою.

– Богдан-Ігор Антонич — постать, що належить ХХ століттю, але безумовно вона важить і для нашого часу.  А як Ви вважаєте, у чому актуальність особистості поета?

Микола Ільницький: Валерій Шевчук назвав Антонича найбільшим українським поетом ХХ століття. Не знаю достеменно, чи можна так вважати, бо маємо не одного великого поета, скажімо раннього Тичину... Аби зрозуміти, наскільки Антонич любив Україну, варто вчитатися у рядки: “Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка”. Або згадати: “Корови моляться до сонця, що полум’яним сходить маком. Струнка тополя тонша й тонша, мов дерево ставало б птахом”. У цій строфі зашифрована язичницька тріада, духовне передавання естафети від землі в образі корів до тополі, а від тополі до птаха. Антонич черпав свої образи не лише із скарбниці українських традицій, але і зі світового надбання літератури (проведення паралелей із збіркою Волта Вітмена “Листя трави” – “Пошта”). Важливо, що у його текстах ми натрапляємо на прогнозування загальнолюдської катастрофи, спричиненої Другою світовою війною.

На мою думку, якщо поезія глибинна, то буде цікавою і у ХХІ столітті, й у ХХV, і далі.

– Про Богдана-Ігоря Антонича написано багато – монографії, ди­сертації, статті. Чи можна сказати про нього лише трьома словами?
Микола Ільницький: Думаю, можна. Час читати Антонича!

P.S. Презентація “Повного зібрання творів” Богдана-Ігоря Антонича відбудеться 12 вересня.