За завісою Сходу
Олександр Романюк, художник, про Схід, творчість та потребу знати
Олександр Романюк, художник, про Схід, творчість та потребу знати
Легендарний засновник однієї із найвизначніших течій філософської думки Китаю - даосизму - Лао Цзи, немов після знайомства із львівським художником Олександром Романюком (чия виставка творів "Інакше" донедавна експонувалася у галереї "Рrimus"), прорік: "Людина здатна відрізнити правильне від неправильного, якщо не вважає себе всезнайком. Людина отримає визнання за свої досягнення, якщо не хвалиться. Людина здатна на більші досягнення, якщо вона не зазнайка". Бо в минулому слідчий міліції, а нині художник Олександр Романюк щиро не вважає себе всезнайком, не має звички хвалитися і переконаний, що підстав для зазнайства у нього немає.
А ми всі, хто бачив його металеві пластини та їхні відбитки на власноруч виготовленому ним папері, готові сказати, що цей чоловік не тільки багато знає, а й зумів ці знання застосувати в площині мистецтва, має глибинне відчуття сутності слів, речей, явищ і вартий всезагального визнання.
- Пане Олександре, попри Вашу категоричну незгоду із усіма гарними визначеннями, які звучать на Вашу адресу, яке місце самі відводите тому, що робите?
- Насправді про це геть не думаю. Мені просто подобається реалізувати в матеріалі ту чи іншу ідею. А все шумовиння навколо цього - не про мене. От недавно зайшов на мою виставку батько з донькою років восьми, і мала поставила мені дуже просте запитання: "А для чого?" Відповіді я досі не знаю.
- Як народилося Ваше захоплення Сходом?
- А в часи моєї юності Сходом усі захоплювалися. Для мене, правда, найбільшим захопленням стали навіть не Китай чи Японія, а Індія. Я би навіть сказав, що захворів на неї. Читав на цю тему море книг, серед яких переклади давніх індійських творів - не все розумів, але перечитував, захоплений тим театром життя, яке у них пульсувало. Не можу сказати, що про Індію знаю все, але навряд чи й серед індусів знайдете спеціаліста, який міг би розповісти про свою землю усе від початку й до кінця. Сказав би поіншому - я тільки зазирнув за завісу Сходу.
- Творчо працювати за східними мотивами теж почали в юності?
- Може, здивуєтеся, але ні. Почав пробувати уже зрілим. Домашні обставини склалися так, що вимушений був зранку до вечора перебувати вдома. Поза вирішенням якихось щоденних проблем, інший свій час затрачати лише на читання не міг - втомлювався. Постійно дивитися телевізор теж не для мене. Якогось вечора взяв стару цинкову пластинку і за один раз намалював 36 монеток. Чомусь творив на них не написи, а хвилі, море, хоча до того часу таких у природі не бачив. А наступного дня в Історичному музеї побачив товстелезний нумізматичний словник, де знайшов малюнки, майже ідентичні з моїми. І пішлопоїхало.
- Заглиблені у східну символіку, філософію, поезію, маєте свої улюблені тези, за допомогою яких відчитуєте сутність світу?
- Тут навіть виокремити щось неможливо, бо глибока мудрість є в усьому. Ось, здавалося б, дуже проста фраза Лао Цзи: "Не виходячи з двору, я знаю увесь світ". А яка глибина! Бо якщо знаєш себе, то знаєш і всіх людей. Якщо знаєш свій двір (не те, що де міститься, а властивості трави, дерев, живих істот), знаєш світ.
- А Ви себе знаєте?
- Та звідки? Коли читаю, що пишуть про мене мистецтвознавці, то наче й не про мене мова. Бо там хтось дуже гламурний, а я таким не є. Та й не вчився на такого - фах юриста має зовсім інші функції. Тобто сьогодні роблю усе це без жодних маній, спокійно, без фанатизму і тільки тому, що мені це просто цікаво робити... Властивості матеріалу цікаві, колір... Цікаво осягати культуру в цілому і її складові, щось пізнавати. А те, як це сприйматимуть інші, вже неважливо.
- Чимало у цій експозиції присвячено темі Китаю та Японії, яка для багатьох українців асоціюється не лише з чайною церемонією, ікебаною тощо, а й зі самураями та їхнім кодексом честі. Ви взяли з цього кодексу щось для себе?
- Ні, бо якщо хтось стверджуватиме інше, то означатиме лише, що він або обманює, або просто у цей кодекс бавиться. Бо щоб його сприйняти, треба не лише там народитися і то в певному часі, а й жити у відповідних соціальних умовах. Адже чайна церемонія теж була вигадана не просто так, а щоб була можливість вирватися із соціуму, оскільки під час цієї церемонії було заборонено розмовляти про політику, гроші, війни, багатство сусідів... Людина просто давала собі можливість бодай тимчасово опинитися в іншій реальності, відмінній від соціальної.
- Українцям би теж не завадило вигадати щось, аби без Ющенка, Тимошенко чи Януковича і без розмов про хліб насущний.
- А все в наших руках. Особисто я усвідомив, що всі ці політики мають до мене такий же стосунок, як я до них. Тобто у них своє життя, у мене - своє. І їхнє мене мало цікавить...
- Але ж від суспільства вільним бути таки не можна. Тобто що для Вас процес творчості - уявна чайна церемонія, де приземленості місця немає?
- Я не творю, а просто роблю те, що мені подобається...
- Чому так вперто відмежовуєте себе від того, що Вас називають художником?
- А тому що Конфуцій казав: "Речі треба називати правильними іменами". Я не вчився на художника - вчився на юриста, а відтак не є тим творцем, який має потужну основу. І не вважаю, що вартий високих означень.
- А тут уже хай скажуть фахівці. І попри те, що Ви, за словами історика мистецтва Наталки Космолінської, "створюєте свої артефакти в техніці, якої в Китаї з Японією не існувало, в матеріалі, з яким там не працювали, і використовуєте сюжети, якими там не користувалися", Ви робите це так, що Вам віриш. У Ваших роботах є все, що має бути в східній аутентиці - "сенс, рівень каліграфії, дух стародавності"....
- Причина у щирому зацікавленні предметом. Мабуть, саме воно зумовлює присмак Сходу, своєрідний, як казали давні, колір давнини, який, якщо існує, створює враження приналежності до цієї культури. А та частина культури, яка дає можливість поглянути на більший масив, цікавить мене особливо.
- Конфуцій казав: якщо приносити щодня кошик землі на одне й те ж місце, створиш гору. Ви хоча б самі для себе відчуваєте, що таки зуміли піднятися на певну вершину?
- Хіба в ракурсі, що переді мною відкриваються нові горизонти, осягати які не менш цікаво... А поки людина цікавиться - доти живе...
