Зеновія Штундер, удова Станіслава Людкевича, про колег, погляди та сучасне бачення творчості композитора

У вересні минуло 30 років від дня смерті Станіслава Людкевича, одного із найвидатніших західноукраїнських композиторів ХХ ст. На життєвому шляху завдовжки в сторіччя митець зустрічався із різними владами, ідеологіями, стилями. Але завжди залишався вірним власним принципам. Про Людкевича як творця та особистість розповідає "Пошті" вдова композитора Зеновія Штундер:

- Я вступила до консерваторії на музикознавство в 1948 році. Станіслав Людкевич викладав у нашій групі народну музичну творчість, а згодом я навчалася в його класі зі спеціалізації, писала під його керівництвом дипломну роботу. Потім потрапила до аспірантури Київської консерваторії, кандидатську дисертацію завершувала під керівництвом Пилипа Козицького, а моїм опонентом на захисті був ще один відомий український композитор - Левко Ревуцький. Щаслива, що мала нагоду спілкуватися, чути таких славетних людей. Тоді ж, наприклад, у столичній консерваторії викладав і Борис Лятошинський. Після повернення до Львова в 1957-му стала асистентом професора Станіслава Людкевича. Він якраз придбав магнітофон і програвач, ми разом багато їздили по селах, записували фольклор. Я розшифровувала і вивчала записи. Через це навіть трохи відклала захист кандидатської.

- Роман Сімович, відомий львівський композитор, викладав інструментування, Адам Солтис - аналіз музичних форм, Борис Теплицький - гармонію.

- Він був дуже людяним, добрим до всіх. От Мирослав Скорик останнім часом не дуже позитивно висловлювався про Людкевича, з іронією - а я вважаю, це тільки очорнює пам'ять про композитора. Може, не варто нащадкам залишати такі спогади...

- Пригадую Володимира Івасюка - був дуже скромним, тихим студентом.

- Так, власне пишу про останні 40 років творчості Людкевича, які припали на радянський період.

- Так, до Людкевича тогочасна влада ставилася більш ніж стримано. Але якщо його колеги - Костянтин Данькевич, автор опери "Богдан Хмельницький", чи Борис Лятошинський - переживали це дуже болісно, то Станіслав Людкевич - спокійніше. Водночас, завжди непохитно відстоював свої позиції, був відвертим і критичним. Захищав Василя Барвінського на партійному "судилищі". Захищав музику Миколи Лисенка, коли видавали двотомник класика. Наприклад, у ті часи такий хор М.Лисенка, як "На прю" (на сл. М.Старицького) взагалі намагалися не виконувати, а С.Людкевич - продовжував. Також виступав за відзначення ювілею М.Вербицького. А коли у 1963 році йому (С.Людкевичу) не дали Шевченківської премії, написав гнівний і відвертий лист Олександрові Корнійчуку (до речі, наступного, 1964 року, композитор таки отримав цю державну нагороду за симфонію-кантату "Кавказ" і вокально-симфонічну кантату "Заповіт" на слова однойменних творів Тараса Шевченка - "Пошта").

- Він не все сприймав. Пригадую, що не захоплювався Дмітрієм Шостаковічем, доволі критично оцінював його музику. Але не менш критично підходив, наприклад, і до творів Пауля Гіндеміта. На все мав свою думку, свій погляд. Із українських сучасників позитивно відгукувався про братів Майбородів, про Лятошинського, про Ревуцького, у якого часто гостював.

- Багато спілкувався із Миколою Колессою, котрий був чи не найкращим виконавцем-диригентом творів С.Людкевича. Зрештою, прабабця Людкевича і прадід Колесси походять з одного роду. Також впродовж усього життя підтримував дружні стосунки із Василем Барвінським.

- Не все мені у ній сподобалося. Передовсім тому, що в постановці випустили третю дію (у панськім домі), яка багато пояснює в становленні образу Довбуша. Коли запитала постановників чому, то сказали, що через брак костюмів. Також не зовсім погодилася із сценічним вирішенням образу Довбуша, та й опришків узагалі - вони надто мало відрізнялися від гуцулів. Тобто, на мою думку, тема боротьби залишилася так і не розкритою.

- "Танець кістяків", "Танець смерті", "Dance Macabre" - то не були назви, прийняті в радянський час, тому й довелося перейменувати до "дати" симфонічну поему на "Подвиг". Зрештою, на мою думку, вона більше втілює ідею подвигу, ніж роздуми про життя і смерть, хоча саме таким бачив цей твір композитор.