- Літературні фестивалі у Європі зазвичай трохи поіншому організовані, ніж той, на якому Ви побували у Львові. Чи Вам подобається львівський фестиваль?

- Тут чудово, я просто захоплений. Ясна річ, трапляються організаційні проколи, яких на західних фестивалях значно менше, але мені дуже подобається бурхлива енергія, з якою все тут відбувається. А особливо те, що до книги ставляться з повагою і любов'ю. Організатори форуму і фестивалю роблять дуже правильно, коли привертають увагу до книг, присуджують нагороди, і цю правильність стратегії підтверджує велика кількість відвідувачів. Важко не помітити, як багато ще потрібно зробити українським літераторам та видавцям, насамперед у маркетинговому сенсі. Але мене дуже розчулює дешевизна ваших книг, хоча я свідомий, що дешевими вони здаються мені, але зовсім не є такими для тутешніх людей. Та я переконаний, що зі зростанням економіки книги стануть доступними й асортимент ринку розшириться.

- Повернімося до літератури. Як Ви вважаєте, чому філософія така важлива у сучасному світі? А те, що вона справді дуже важлива, підтверджує успіх Вашої книги "Світ Софії", проданої мільйонними накладами і перекладеної понад п'ятдесятьма світовими мовами.

- Філософія - це лише слово. Важливим є те, що саме ми вкладаємо у зміст цього слова. Здебільшого у нас надто академічні тлумачення поняття "філософія". Тому для мене було важливим вивести філософію з цього академічного контексту. Я не знаю вас, але можу з певністю стверджувати, що ви, як і я, як і всі довкола нас люди - це філософські істоти. Усіх нас хвилюють філософські питання. Якщо бажаєте, можна називати їх екзистенціальними питаннями. Я написав лише одну філософську книгу - "Світ Софії", але я написав теж чимало інших текстів, у яких є елементи філософії, хоча це і не філософські книги.

- Ви часто наголошуєте на тому, що філософія починається із людської здатності дивуватися. Ви дивуєтеся тому, що Ви зараз тут, тому, що з Вами відбувається?

- З цього для мене все і починалося. Коли мені було одинадцять років, я пережив справжнє чудо, і це відбилося на моєму подальшому житті. Я збагнув, що світ довкола мене - це щось неймовірне, і почав розповідати про це всім навколишнім. Але ви маєте цілковиту рацію, здатність дивуватися - це справді найважливіше для філософа. Ще Аристотель говорив, що філософи народжуються, щоб вчити інших дивуватися.

- Але з віком люди, на жаль, втрачають цю здатність

- Це правда. Знаєте, у Норвегії дуже популярне плавання для немовлят. Новонароджені чудово плавають, і щасливі батьки спостерігають за цим. Такою ж вродженою, як і вміння плавати, є і здатність людини мислити над вічними питаннями. Але з віком люди втрачають цю здатність, їхнє життя перетворюється на існування за звичкою, і світ перестає їх дивувати, вони сприймають його як даність, необхідність. Саме тому діти, які вміють тішитися навіть із найпростіших речей, є набагато кращими філософами, ніж дорослі. Що ж трапляється з нами, коли ми починаємо дорослішати? Кожен із нас перетворюється на чоловіка або жінку. Але чи достатньо нам бути лише чоловіком чи жінкою? Я пригадую той час, коли мені було 1516, і у світі мене цікавило тільки одне - жінки, а якщо зовсім точно - оголені жінки. Це була квінтесенція цього таємничого перетворення під назвою дорослішання. Саме про це і розповідає моя книга "Світ Софії". П'ятнадцятилітня дівчинка стикається з усіма цими проблемами і відкриває у собі філософа. Мабуть, найважливішим заняттям у житті є саме це вміння постійно тримати свою свідомість відкритою до сприйняття світу, постійно дивуватися, чому вночі на небі з'являються зірки, а у слона такий довгий хобот. Це і є справжня філософія, і її має у собі кожен, питання тільки у тому, щоб не втратити її з часом.

- Як це вдалося Вам?

- Для мене у цьому не було жодної проблеми. Я ніколи не стану дорослим у нудному сенсі цього слова, ніколи не житиму за звичкою. Я пообіцяв це самому собі, коли мені було одинадцять, і старанно дотримую слова. Мені вдалося не втратити вміння сприймати світ із подивом, я завжди це роблю, роблю із легкістю, так у мене виходить мимоволі.

- Ви часто пишете від імені дівчатокпідлітків або дорослих жінок, іноді жінок, які жили понад тисячу років тому. У Вас не виникає сумнівів, чи достатньо добре і глибоко Вам вдається зрозуміти і передати їхню психіку?

- Знаєте, у мене є двоє дітей, але обоє - сини, я не мав щастя мати доньку. Зате у мене є трирічна онука. У моїй книзі "У дзеркалі, у загадці" героїнею є юна Сесилія. І я, звичайно ж, питав себе, чи маю я достатньо досвіду і вміння писати від її імені. Але я відчував цю дівчину, ніби власну доньку, я вірив у неї, ніби ми спілкувалися у реальному, а не віртуальному житті. Ясна річ, це питання виникало у мене і коли я писав "Світ Софії". Довго не міг зрозуміти, чому пишу про героїню, а не, скажімо, про героя. Але потім збагнув: справа зовсім не у статі, адже "Софія" у християнській традиції означає мудрість Бога. І тоді я збагнув, що для жінок є набагато важливішим зрозуміти світ, ніж для чоловіків. Чоловікам ідеться здебільшого про те, щоб зрозуміли їх, а це зовсім не філософський підхід до життя. Філософи намагаються зрозуміти. Софія у книзі займається саме тим, що намагається зрозуміти світ.

- Ви самі стали жертвою авторитарного мислення, коли два роки тому опублікували критичну статтю "Обраний Богом народ" про агресивну політику Ізраїлю. Ізраїльський видавець справді після цього розірвав з Вами угоду?

- Це дійсно був дуже неприємний інцидент. Після того, як стаття була надрукована у норвезькій газеті "Aftenposten", а це одна з найбільших наших газет, почався неймовірний скандал. Що стосується моєї тодішньої статті, не знаю, якою мовою ви її читали, але якщо це був адекватний переклад, то, мабуть, погодитеся зі мною, що я був надзвичайно обережний і ретельно добирав кожне слово.

- У Вас є своя фундація, яка робить дуже багато важливих речей, зокрема для збереження довкілля.

- Це справді так. Після успіху книги "Світ Софії" я став заможним чоловіком, і ми з дружиною замислилися над тим, що робити з цими грошима. Тоді й виникла ідея створити фундацію. Щороку ми присуджуємо нагороду комусь, хто займається важливою, на нашу думку, справою. Скажімо, останнім лауреатом був міністр охорони навколишнього середовища Бразилії, який багато років бореться за збереження лісів довкола річки Амазонки. Те, що він робить, страшенно потрібне людству, адже ми стоїмо на порозі екологічної катастрофи.

- Чи не спадало Вам на думку після цього візиту до Львова започаткувати також переклади української літератури у Норвегії. Мабуть, таких перекладів або дуже мало, або не існує взагалі

- Це чудова ідея, обов'язково над цим подумаю. У нас уже переклали кількох польських авторів, але про українських здебільшого ніхто не чув.