Марек Краєвскі про схожість зі своїм героєм, музичні смаки та епікурейство

На минулорічному Форумі видавців у Львові вперше гостював найвідоміший сучасний польський автор детективних романів Марек Краєвскі. Тоді ж прозвучала й інтригуюча ідея автора циклу про бреславського інспектора Ебергарда Мокка: свою наступну справу він розслідуватиме в нашому місті! Письменник слова дотримав, щобільше - польською мовою новий роман вийшов на початку травня, а вже під час цього форуму (котрий, нагадаємо, ще триває) львівські шанувальники Краєвского й Мокка отримали нагоду придбати його український переклад. А ще - поспілкуватися з автором, який є блискучим виконавцем власних творів. Схоже, Краєвскі читає вголос фрагменти зі своїх романів із таким самим задоволенням, як їх пише. Про це і перше запитання до доктора класичної філології:

- Не зовсім (сміється). Можливо, щось у мені є й від стоїка - я багато розмірковую про людські страждання, про те, що людині доводиться перетерпіти у своєму житті. Колись і взагалі мав фаталістичні погляди, мені здавалося, що все визначене наперед і вже кимось написане. Сьогодні навпаки - гадаю, все, що трапляється з нами в житті, є випадковістю.

- Я дуже люблю історичні детективи як читач. Тому якось подумав собі, що коли їх писатиму, то вони також приноситимуть публіці задоволення. За освітою я - класичний філолог, тобто людина, яка багато років вивчала мову й літературу Давньої Греції та Давнього Риму, впродовж п'ятнадцяти років - викладав латинську граматику у Вроцлавському університеті. Тому для мене історія, минуле є чимось надзвичайно близьким. Навіть якщо в майбутньому не писатиму детективів, то майже напевне - історичні повісті.

- На щастя, Львів не був таким знищеним під час Другої світової війни, як, наприклад, мій рідний Вроцлав. Тож і його сучасна топографія не надто суттєво відрізняється від передвоєнної. Звичайно, я шкодую, що не збереглися пасажі Гаусманна чи Міколаша - я б із задоволенням розіграв там певні фрагменти свого роману. Але на загал перенесення дії до Львова не вимагало від мене такої кропіткої документалістичної, наукової праці, як, наприклад, твори, де дія відбувається у ВроцлавіБреслау, який був майже зруйнований, і мені доводилося буквально реконструювати це місто зі старих фотографій, адресних книг, проводячи багато годин у бібліотеці.

Навіть коли захотів знайти у Львові темну бандитську кнайпу "Морський грот" на Домініканській (де розігрується кілька колоритних епізодів "Голови Мінотавра"), то завдяки гостинності однієї із старших мешканок цього будинку зміг побачити пивницю, де колись і справді був "Морський грот"...

Також використовував старі карти Львова, старі адресні та телефонні книги. З них запозичував імена героїв - жодне не є просто вигаданим, це автентичні львівські імена та прізвища. Також використовував чудові праці сучасних істориків­львовознавців. Наукові джерела, словники, передовсім працю Зофії Курцової "Polszczyzna Lwowa i kresуw poludniowowschodnich", використовував також здебільшого для відтворення львівської ґвари. Хоча деякі елементи цього діалекту чув із дитинства від своєї матері - вона народилася в Стрільчиськах коло Мостиськ і виїхала в Польщу лише в 1950х роках. Коли мене колисала до сну, говорила "балам­балам­балам". Або "вдягни светра, щоб не застудити крижбанти (крижі)".

Багато матеріалів, багато праці... Сподіваюся, вам сподобається мій роман.

- Фактично ні. Адже мама народилася не в самому Львові й не знала цього міста. Натомість, перед війною у Львові кельнером працював дідусь. А найбільше розповів мені про це чудове місто вуйко - брат бабці, котрому я, зрештою, і присвятив книгу.

- Страшенно! Жахливо понура вулиця, завжди боявся нею ходити. Це відразу впало мені у вічі, коли я проводив у Львові свої "польові дослідження" до роману. Та ще й, як на те, у дворику, оточеному галереями балконів (де й відбувається дія полювання на Мінотавра) замалим не одразу зіштовхнувся із якимось пияком...

- Ні, всі сюжети мною повністю вигадані. Це лише плід фантазії.

- Наразі ні. Під час попередніх приїздів до Львова спав, правда, не дуже спокійно.

- Ні, ніколи. Сплю переважно взагалі без сновидінь.

- Вони мене на загал мало цікавлять, то переважно якісь непорозуміння. Не знаю, що таке постмодерн і знати не хочу.

- Я взагалі ніколи не висловлююся про інших письменників. Як сказав колись польський літератор Теодор Парніцкі, нехай швець не оцінює шевця, а письменник письменника. Звісно, йдеться передовсім про публічні заяви. От висловився б критично, то зразу звинуватять у пихатості.

- Останнім часом усе менше, тому що все частіше вони мене розчаровують. Колись читав більше, а тепер вирішив не гаяти часу і читати праці з питань філософії, психології, а також шедеври класики. Наприклад, зовсім нещодавно перечитав "Чарівну гору" Томаса Манна. Зізнаюся: часто читаю ці твори й для того, аби знайти якусь вдалу цитату для свого власного наступного роману, отож, не зовсім не зацікавлено.

Мені часто закидають, що й мої герої аж надто начитані як для поліцейських. Читають Гомера, Платона, Вергілія... Відповідаю, що власне в цьому й полягає differntia specifika моїх героїв. У них ще багато несподіваних рис.

- Дякую за жіноче визнання моєї творчості (сміється). Мені здається, що жінки читають більше книжок, тому можу розраховувати тут на більшу групу підтримки. Тільки от і справді не знаю, за що жінки так люблять Ебергарда Мокка. Я не психолог. Колись запитав про це в однієї старшої пані на авторській зустрічі, й вона відповіла, що Ебергард Мокк - хлопець, котрий справді здатен подобатися. Тому що в кожній жінці є щось від апостола, і кожній здається, що вона зможе перевиховати навіть невиправне дрантя.

- Як і Мокк, маю особливу симпатію до античного світу. Мокк звертається латиною до своїх підлеглих, і я полюбляю сентенціями виховувати власних дітей. Й з великим захопленням граю в бридж. До речі, в контексті роману такий звичай виглядає справжнім анахронізмом - у передвоєнний час в Німеччині ніхто не грав у бридж, натомість в Польщі ним захоплювалися усі. Тому свідомо допустився такої неточності через власне захоплення.

Ще мій герой - відомий педант. Не терпить, коли костюм вим'ятий, а черевики забруднені. Я також, коли б перед нашою зустріччю випадково перейшовся болотом, то вже не мав би такого гарного настрою.

- Дуже дякую за запитання... Мабуть, про музичні уподобання зі мною ще ніхто не розмовляв. Але й справді, я дуже люблю барокову музику, зокрема, великі ораторійні композиції - "Страсті за Матфеєм" чи "Страсті за Йоанном" Баха, твори Вівальді, Кореллі, опери Глюка. Можу слухати їх будьколи, будьякої пори. Але водночас відкрив для себе й геніальну музику сучасних композиторів - наприклад, Філіпа Гласа, чи польських авторів: Гурецкого, пізні твори Пендерецкого. Часто слухаю цю музику в автомобілі.

- Оскільки я автор, котрий пише "повісті таємниць", то нехай і це запитання залишиться овіяним таємницею... Я вже пересвідчився, що коли видавець і я до кінця тримаємо нові твори в секреті, тоді й їх успіх є більшим.