left"> Щоб осмислити й розтлумачити принаймні ті твори, які повністю чи фрагментарно увійшли до антології "Вертоград. Українське поетичне тисячоліття", треба братися за написання розлогої "Історії української поезії". Можливо, з часом я візьмуся й напишу щось такого плану. А тепер моїм завданням є не змалювати всю панораму, а лишень звернути вибіркову увагу на деякі принципово важливіші або принагідно вмотивовані нюанси. Спершу ж визначуся із методологією, або ж із її симулякром чи сурогатом. Та мені далеко за методологією ходити не доводиться, адже вже довелося на початку дев'яностих років минулого століття вигадати для себе поезієзнавство, свою приватну галузь літературознавства. Як там у "Ночі перед Різдвом" Миколи Гоголя, коли ворожбит Пацюк казав ковалеві Вакулі, що тому за чортом далеко ходити не треба, в кого він за плечима сидить.

Із глобалізованого масиву тисячоліття української поезії локалізую лише деякі моменти. Одразу варто зазначити, що аналог відображення нашого поетичного тисячоліття під одними палітурками (але в сенсі перекладацтва) вже створив Михайло Москаленко, упорядкувавши видання "Тисячоліття. Поетичний переклад УкраїниРусі" (1995). У "Вертограді" ж відображено тисячоліття оригінальної поетичної творчості. В одній книзі примістилися й давні, і найновіші поетичні твори, розташовані в найоптимальнішій (тішу себе надією) хронологічній послідовності. Періодизація українського поетичного тисячоліття рясніє страшенною варіабельністю, лягаючи на ноти лишень як одна з багатьох можливих джазових імпровізацій, як довільна композиція. Взагаліто, чесно кажучи, строгої періодизації історії української поезії не може існувати; така періодизація волєнснолєнс приречена на приблизність та умовність. Ось шкіц одного з її (періодизації) можливих варіантів.

А) Х - І пол. ХІІ ст.
Початки сягають "Псалтиря" в кирилометодіївському перекладі з коректурами невідомих південнослов'янських і давньоукраїнських перекладачів і переписувачів. Давній фольклор, безумовно, існував ще до хрещення УкраїниРусі. Трактовані в поетичному сенсі фрагменти творів найдавніших авторів (митрополита Іларіона, ігумена Даниїла, князя Володимира Мономаха) наводжу у своїй адаптації.

Б) ІІ пол. ХІІ - ХІV ст. Авторські "Слово в неділю по Великодні" Кирила Туровського та "Слово Данила Заточника", анонімні "Слова". Різні варіанти "Хожденія Богородиці по муках" доповнюють цілий період, слугують наче замінником браку текстів (також і в ХV-ХVІ ст.).

В) ІІ пол. ХV - поч. ХVІІ ст. Латиномовна ренесансна поезія.

Г) ІІ пол. ХVІ - сер. ХVІІ ст. Поезія книжною українською мовою на основі церковнослов'янської, із потужними розмовними вкрапленнями та нашаруваннями.

Ґ) ХVІІ ст. Чужомовні або двомовні чи тримовні автори, які писали і латинською, і польською мовами.

Д) ІІ пол. ХVІІ -
ХVІІІ ст. Барокова поезія (найяскравіші представники - Іван Величковський, Григорій Сковорода).

Е) Кін. ХVІІІ -
поч. ХІХ ст. Зародження новітньої літератури на основі народної мови (трансформоване низове бароко), "Енеїда" Івана Котляревського.

Є) І пол. ХІХ ст. Національне відродження: Маркіян Шашкевич із "Руською трійцею" в Галичині, Олександр Духнович на Закарпатті (на Пряшівщині), перше видання "Кобзаря" Тараса Шевченка.

Ж) Сер. ХІХ ст. Романтизм: від попередників і сучасників Тараса Шевченка до першої збірки Івана Франка "Баляди і роскази" включно.

З) ХІХ - поч. ХХ ст. Класична поезія з антуражем. Визнані класики в супроводі менш вагомих поетів.

И) Від поч. ХХ ст. Модернізм та іже з ним.

Стосовно відносної періодизації української поезії ХХ століття, відсилаю зацікавлених до своєї антології "Дивоовид", яка не лише трішки докладніше висвітлює це питання, але й започаткувала однойменну серію "моїх" антологій.

Узагалі антології є корисною та потрібною річчю. Що більше різноманітних антологій, то повноцінніша сама література. Згадаю тут лише три прецеденти антологійного видання української поезії, що відображають приблизно (плюс­мінус) тисячоліття. Перший прецедент. Богдан Лепкий "влаштував для вжитку школи й хати" двотомну "антологію української поезії від найдавніших до нинішніх часів" під назвою "Струни" (1922). Перший том відкривається переспівами фрагментів "Слова о полку Ігоревім", далі йде чимало народних пісень й авторські добірки від Івана Котляревського до Михайла Старицького. Другий том охоплює авторів від Івана Франка до Льва Лепкого. Другий прецедент. Протягом 1984-1986 років вийшла шеститомна "Антологія української поезії". Перший том охоплює твори поетів ХІ-ХVІІІ століть. Другий том - ХІХ ст., третій том: ХІХ - початок ХХ ст., решта три томи - ХХ ст. Третій прецедент. Тритомна поетична антологія в упорядкуванні Володимира Коломійця. Перша книга "Небо України" нижню планку відсуває вглиб за межу тисячоліття не так народними піснями, як "Велесовою книгою". Без коментарів. Чимало є там і упорядницьких знахідок, тобто власне позитивних моментів. Перша книга доходить аж до Лесі Українки, друга книга "Українське Диво" та третя "Слово заповітне" охоплюють ХХ століття. Як бачимо, левова частка усіх трьох згаданих антологій належить новітній поезії, зокрема творам вже ХХ століття. Тому й не дивно, а й логічно та зрозуміло, що й у "Вертограді" більшість авторів належать таки ХХ століттю. Така вже історична закономірність, незважаючи на всі можливі й неможливі катаклізми. Зверну лишень увагу, що у "Вертограді" вперше зібрано (вибрано) в одному томі українське поетичне тисячоліття.

А тепер час розтлумачити саму назву антології українського поетичного тисячоліття. Отже, "вертоград" - означає "сад", але також і "рай", тобто "райський сад". Це було улюблене слівце давньої української поезії, зокрема епохи бароко. Воно має всі шанси стати також улюбленим і в нашу епоху. І нарешті - про визначальну специфіку антології "Вертоград". Основоположним для неї є симбіоз двох полярних підходів: з одного боку - це антологія антологій, а з іншого - антологія неантологійних текстів.

Літописна поетика

Федорак, Назар. Поетика Галицько­Волинського літопису. Наукове видання. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2005. - 262 с.

Галицько­Волинський літопис належить до числа найвизначніших пам'яток української словесності. Із сучасного погляду він виглядає своєрідним містком між літописанням ХІ-ХІV століть та літописанням доби козаччини. Попри свою історичну вагомість, Галицько­Волинський літопис має надзвичайну вартість як твір художній. Досьогочас наука заторкувала лише окремі елементи поетики цього літопису, а цілісного дослідження на цю тему чомусь не існувало. І от шанувальники українського письменства, зокрема його давнього періоду, отримали своєрідний подарунок - книгу Назара Федорака "Поетика Галицько­Волинського літопису", видану Львівським національним університетом імені Івана Франка не так вже й давно. Це наукове видання належить до розряду таких, що не застаріють. Вельми слушним є таке узагальнення автора монографії: "Корпус наших давніх літописів - надзвичайно самобутнє явище на тлі світової літератури".

Ґрунтовне дослідження поетики Галицько­Волинського літопису поділене на чотири частини, не рахуючи передмовновисновкового антуражу разом із відповідними індексами, а також додатку - чотирьох статей на суміжні теми. Хоча ці статті є апендиксом, тобто додатком, проте їх варто прочитати перед власне дослідженням, якому вони задають камертон, хоч і розміщені у постпозиції. Перша стаття "Українська літописна традиція та північноєвропейський контекст" залучає до порівняльного розгляду ірландські "скели" й ісландські "саги", у результаті чого повіває свіжий північний компаративістський вітерець. Друга стаття "Княжа мораль і княжий літописець: думки крізь табу" подає пікантні подробиці до образу князя Льва, ім'я якого носить Львів­град. Третя стаття "Пошук і розвиток літописної історії" насвітлює зацікавлення Івана Франка розглядуваною проблематикою. А четверта стаття "Особливості стилю Галицько­Волинського літопису" самою своєю назвою красномовно свідчить про зміст.

Четверта та третя частини самого дослідження мають теж промовисті, прозорі та зрозумілі назви - "Риторика та стилістика" та "Сюжет і композиція". Ясно, про що йдеться, цікаво лишень буде поглянути, як все це виконано. Запевняю, виконано на високому фаховому рівні. А от друга частина дослідження вже має дещо хитрішу назву - "Людина та рух". Тут можна додумувати та додумувати. Словом, варто прочитати, щоб не губитися у здогадах. Зверну легенько увагу лише на один підрозділ цієї частини - "Функції ритмізованих структур і поняття про темп розповіді". Тут Федорак пропонує одне суто авторське нововведення - замість поняття ритм прози послуговуватися терміном темп розповіді: "Саме для літописів, кожен із яких, зокрема, й у загальній сукупності з іншими витримує від початку і до кінця певний, умовно кажучи, героїкориторичний тон, без різких спадів і сходжень, дотримується чіткої історичної лінійності, послідовно ієрархізує та емблематизує дійових осіб, більш­менш монолітний стилістично, поняття темпу розповіді найвідповідніше". Перша частина дослідження "Час і простір" присвячена хронотопу Галицько­Волинського літопису та різним навколохронотпним питанням.

Залишається лише додати, що автор дослідження Назар Федорак є теж і практикуючим поетом, тому не дивно, що на четвертій сторінці обкладинки знаходимо його вірш "Князь", частково стилізований під поетику Галицько­Волинського літопису, але оздоблений засобами сучасної поетичної мови.