У Національному музеї – знаковий іконостас
Виставка "Іван Руткович. Жовківський іконостас (1697 - 1699 рр.)", яка відкрилася у Національному музеї у Львові, не позбавлена доброї інтриги. Уперше у повному обсязі маємо можливість оглянути ікони та фрагменти декоративного різьблення одного із найзнаменитіших українських іконостасів - Жовківського - створеного наприкінці ХVII століття для жовківської міської церкви Різдва Христового визначним галицьким іконописцем Іваном Рутковичем та його помічниками.
Важить як те, що цей іконостас ніколи раніше у повному обсязі не експонувався, так і те, що мова йде про чи не найбільший (близько 11 метрів у ширину та близько 12ти у висоту) та найцікавіший на наших теренах іконостас того часу.
У чому приваба? Як акцентував " Суботній Пошті" куратор виставки Роман Зілінко, у тому, що Іван Руткович не лише використав майже усі нововведення, які у ХVII столітті впроваджували в іконостасах українські майстри, а й дещо впровадив сам. Скажімо, першим у галицькому мистецтві зобразив в апостольському ряді Володимира Великого, наголосивши у такий спосіб його рівноапостольність. Своєрідним нововведенням стало й те, що відновив додаткові сцени над рядом намісних ікон, яких у Жовківському іконостасі було щонайменше шість (хоча могло бути і вісім, бо дотепер не відомо, чи в другому сегменті намісного ряду з обох боків були додаткові врата чи ікони). Віддав Іван Руткович і данину шани своєму вчителю Роману Могильницькому, який першим почав використовувати ряд неділь П'ятдесятниці. Варте уваги, що цей ряд існує фактично лише на теренах трьох єпархій заходу України - Львівської, Перемиської та Холмської, а також винятково в Сорочинському іконостасі на сході. Своєрідний підхід помітний і у висвітленні теми страстей, оскільки Іван Руткович розташував страсний ряд обабіч Розп'яття з пристоячим, що повторюватимуть згодом його послідовники.
Наразі музейники не мають відповіді на запитання, за яких обставин іконостас із Жовкви (де він зберігався до початку ХІХ століття) потрапив до села Нова Скварява і як потім опинився у музеї. Згідно з однією з гіпотез, до цього могла спричинитися пожежа у Жовкві 1833 року, коли постраждала і жовківська церква, а отже, міг постраждати й іконостас, який згодом просто передали до Нової Скваряви (хоча слідів пожежі на ньому немає) . Згідно з іншою - іконостас Івана Рутковича потрапив до Нової Скваряви через практику продавати чи віддавати старі церковні речі на провінцію у випадку оновлення інтер'єру.
Принаймні те, у чому фахівці впевнені: іконостас потрапив до Національного музею у Львові у 1937 році - і відразу почалася його реставрація. Уже за якийсь час Петро Лінинський зробив його реконструкцію, а Віра Свєнціцька взялася за його наукове дослідження, яке згодом знайшло свій вияв у книзі "Іван Руткович і становлення реалізму в українському мистецтві XVII століття". Але й чимало інших фахівців не випускали з поля свого зору Жовківський іконостас та постать Івана Рутковича. Зокрема, куратора експозиції Романа Зілінка (ще коли він був студентом нині Українського католицького університету) на вивчення таланту та особистості Івана Рутковича налаштував доктор мистецтвознавства Володимир Овсійчук. І налаштував так, що сьогодні місце Іванові Рутковичу є і в кандидатській дисертації цього молодого дослідника.
Експозиція, над побудовою якої працювали музейні працівники Остап Лозинський та Олександр Бриндіков, сьогодні не лише презентує усі ікони іконостасу (яким повертали первозданну красу упродовж останніх двох років реставратори Національного музею у Львові під орудою відомого фахівцяреставратора Володимира Мокрія), а й подає про них вичерпну наукову інформацію. На вагомість події впливає також те, що у 2003 році минуло 300 років від дня смерті Івана Рутковича, а сьогодні святкуємо 310ту річницю, відколи краса Жовківського іконостасу стала доступною людям.
