Виставка живопису "In Paradise" молодого львівського художника Олега Сусленка, що відкрилася у галереї "Дзиґа", дещо заскочить людей, які переконані: мистецтво належить народу. Бо виставка стверджує зворотне - мистецтво народові не належить.

"Ця експозиція - рідкісний випадок, коли маємо до справи з проектом без вимахонів, - коментував дійство "Пошті" директор "Дзиґи", художник Влодко Кауфман. - Справжня гра для інтелектуалів. Бо не знаючи творчості та біографії усіх тих, кого обрав за дійових осіб Олег Сусленко (а вибрав він понад десяток художників, які повернули хід сучасного мистецтва), глядач просто не зможе у ту гру зіграти. Зайшовши до галереї, він відразу із неї вийде. Бо усі ці образи йому ні про що не скажуть. Це - як ще один аргумент за те, що мистецтво схоже на гру у покер, про який можуть говорити тільки ті, що самі у нього грають, люблять його, знають його закони, є його фанатами".

І заперечити тут щось важко. Образ професора Дюссельдорфської академії Йозефа Бойса стає зрозумілим, тільки коли пригадати, що під час Другої світової війни Бойс служив у німецькій військовій авіації і був збитий над Кримом, де його у надзвичайно тяжкому стані знайшли кримські татарикочівники і виходжували за допомогою народних методів сала та войлоку (до речі, саме Бойс, ставши митцем, увів войлок в арсенал сучасних художніх матеріалів). Згодом художник неодноразово підкреслюватиме зв'язок своєї творчості з ритуалами давніх релігій, зокрема, коли робитиме свій перший перформенс - "Сибірську симфонію" - у центрі якого опиниться мертвий кролик.

Один із найяскравіших представників абстрактного експресіонізму, американець Джексон Поллок (який на запитання: чому не пише з натури, прорік: "Натура - це я") із струменем фарби з ока не шокує і не змушує з підозрою ставитися до Олега Сусленка тільки тому, що знаємо: засновник ташизму - одного з методів спонтанної творчості - саме Поллок. Як знаємо й інше - спосіб його праці.

Своєрідний портрет одного із найтрагічніших всесвітньо відомих художників ХХ століття, англійця Френсіса Бекона, якому судилося впасти на саме дно життя і водночас стати знаменитим, людини без ілюзій буде мало промовистим, якщо нічого не знатимемо про те, чим і як він жив. І, зрештою, як його не стало.

"У цьому проекті - наркомани, алкоголіки, психічнохворі, гомосексуалісти, - говорив на відкритті експозиції Олег Сусленко, - тобто вигнанці, яким у суспільстві були відведені останні місця, але які, проте, через талант та неординарність зуміли для історії сучасного мистецтва ХХ століття стати першими. Не знаючи їх, про розуміння сучасної творчості не йдеться".

"In Paradise" - це проектрозповідь, - сказано в анотації до виставки. - Так, ніби фоторепортер, потрапивши у рай, вирішив зазирнути, а як там поживають головні фігури арт­сцени ХХ століття. Ось Баскія зустрівся з Ворголом і вже не розлучається, де Кунінг із Христом, таким, як він малює, а Поллок може поливати фарбою лише одним поглядом. Фріда вже ніколи не відчуватиме болю, а Воргол просто мав рацію на рахунок 15ти хвилин. У проекті "In Paradise" ми не побачимо когось випадкового. Тут тільки ті, хто повернув хід історії сучасного мистецтва".

Ті, про кого говорять або з любов'ю або з ненавистю. Але - без зацікавлення - ніколи.