55 років тому 13 липня не стало Фріди Кало - однієї із найвідоміших художниць світу, мексиканки, яка донині залишається іконою та символом феміністичного руху. Попри страждання, які їй судилося терпіти - не тільки духовні, а й фізичні (була скалічена спочатку поліомієлітом, а тоді автокатастрофою), художниця жила відповідно до власної тези: "Для чого мені ноги, якщо у мене є крила, аби літати?" Бажанням лету наповнювала усе, чим жила і дихала.

Це була незвичайна жінка. І не лише з огляду на час, коли жила. Зловживала нецензурними висловами, алкоголем, любов'ю і стражданням. Суворим поглядом не лише відлякувала, а й спокушала. Її талантом захоплювався Пікассо. Андре Бретон назвав її картини "кольоровою стрічкою довкола бомби". Але усі ці компліменти мало важили для неї.

Кар'єра цієї самоучкикаліки - феномен, який не має аналогів у світовій культурі. Ще за життя картини Фріди демонстрували на персональних виставках у Мексиці, США та Франції. На тодішні часи це був неймовірний успіх. Але справжня слава прийшла вже після її смерті - у 1980х Кало стала іконою феміністичного руху. Мільйони дівчаток зачитувалися її біографією та вдивлялися у портрет на обкладинці, у погляд, що в ньому поєдналася екзотичність і глибока меланхолія. Вона досі залишається іконою для тінейджерів. Сильна жінка з непростим характером кохала і страждала, героїчно витримуючи біль, до якого звикла відтоді, як тіло її було понівечене під час аварії, що сталася ще в юності.

Вона слухалася лише власного внутрішнього голосу. З однаковим викликом одягала й чоловічі костюми, і підкреслено жіночі мексиканські народні строї. Свого чоловіка, товстуна художника Дієго Ріверу, ніжно називала "Нещасна жабка №1". А оскільки "Жабка" часто зраджував, то вона страждала ще більше. Пила, щоб послабити тілесні та душевні болі. І, як прогресивна жінка, часто дозволяла собі заводити коханців: Льва Троцького чи асистента Рівери Гайнца Берггрюна, або ж коста­риканську співачку Чавелу Варгас.

Сьогодні її картини та її портрети можна побачити всюди - на календарях, постерах, у вітальнях та офісах цілого світу. Її обличчя стало іконою сучасного мистецтва, конкурувати з нею може хіба що "Мерлін" Енді Воргола. Тількиот Фріда аж ніяк не надається для втілення чоловічої мрії, в ній немає ні краплі ангелоподібної примітивності.

Міф довкола своєї біографії вона створила сама. Несвідомо, звісно. Просто час від часу малювала свої портрети в різних життєвих ситуаціях. Навіть аварію 1925 року, в якій її стегна були переламані залізною палицею в автобусі, що перевернувся, і після якої вона так ніколи й не одужала. Часом без спеціального корсета, який підтримує хребет, не могла навіть стояти. Від 1951го болі у хребті посильнішали - вже не здатна була витримувати їх без морфію. Влітку 1954го у віці 47 років Фріда Кало померла після запалення легенів. "Я з радістю очікую кінця", - записала вона у свій щоденник.