Єжи Скшипчик, "червоний гітарист", про музику, що об'єднує покоління

Хедлайнерами фестивалю "Славське­рок", що відбувся днями, безперечно, стала легендарна польська група "Червоні гітари". Колектив, який на сцені вже 44 роки, не перестає вражати публіку шаленою енергією, життєрадісністю і бездоганною професійністю. Півтори години виступу "червоногітарців" проминули блискавично, слухачам не хотілось відпускати музикантів зі сцени, адже зірок такого класу доводиться чути нечасто.

Група, що об'єднує серед своїх шанувальників кілька поколінь, продовжує сповідувати музичною мовою сучасності загальнолюдські цінності, непідвладні часові - доброту і кохання, життєрадісність і мудрість.

Вони не піддаються сучасній моді на епатаж: вони просто грають добру музику. На струнах гітар і на струнах серця.

Польська група "Czerwone gіtary" заснована 1965 року в Гданську Єжи Косселею та Хенріком Зомерскі, пізніше до них приєдналися Бернард Дорновскі, Кшиштоф Клєнчон та Єжи Скшипчик. У цьому складі вони зробили перший запис для польського радіо. Вони назвали себе "Czerwone gіtary" тому, що грали на гітарах саме такого кольору. Їхнє перше концертне турне під гаслом: "Ми граємо й співаємо найголосніше у Польщі". У грудні із групи йде Зомерскі і його місце займає Северин Краєвскі. Таким складом наприкінці 1966 року музиканти записують свій перший альбом "To wlasnіe my". На перших плакатах і фотографіях ансамблю немає ані знимків, ані прізвищ Краєвского і Скшипчика, тому що оприлюднення того факту, що вони виступають у так званому "біг­бітовому" ансамблі, було в той час рівнозначно виключенню з музичної школи. У січні 1969 року у Франції, у Каннах, їм вручають нагороду Мідем. Такий же приз одержала на цьому фестивалі й група "The Beatles". 1991й став роком повернення групи. У зв'язку з 25річним ювілеєм колективу вони запланували 38 концертів, а виступили 500 разів! Навесні 1997 року з ансамблю пішов Северин Краєвскі. За його позовом суд визнав, що без його дозволу вони не мають права використовувати назву "Червоні гітари". Після апеляції суд у Варшаві ухвалив, що право на назву залишається за ансамблем. Невдовзі вийшов новий альбом "...Ще грає музика". За підсумками опитування, проведеного серед читачів щотижневика "Політика", "Червоні гітари" названо одним із найкращих польських ансамблів ХХ століття.

Відразу після виступу кореспондентові "Пошти" вдалося поспілкуватись з одним із засновників групи - Єжи Скшипчиком і вкотре пересвідчитись: талановиті люди - талановиті й у музиці, і у спілкуванні. І чим більше людина досягла, тим охочіше ділиться своїм досвідом з іншими. Навіть коли стомлена багатогодинним переїздом, чергами на митниці і концертом "на всі 100%".

- Наша подорож сьогодні тривала близько чотирнадцяти годин, тому на фестивалі ми пробули дуже мало часу. Не думали, що так довго будемо стояти на кордоні і що дорога до Славського... ну є така, яка є (сміється). Тому стосовно фестивалю - не знаю, як усе відбувалось, але публіка тут просто фантастична.

- Ви також подарували їй нагоду придбати ваші записи різних років...

- Нещодавно ми записали компакт­диск, але не в Польщі, а в Німеччині для "Sony Deutchland". Туди увійшли чотирнадцять пісень німецькою мовою. А зараз ми маємо дуже насичене концертне життя, багато гастролюємо... І ще - готується фільм про "Червоні гітари", але ще поки що не буду про це говорити, щоб, як то кажуть попольськи, - не запишатись.

- Чи не плануєте видати підсумкову збірку з кількох дисків, яка включала б у себе всі ваші твори?

- Три роки тому вийшло дев'ять дисків, де зібрана більша частина наших творів, за винятком, може, якихось 1015%. Можливо, ще одне "повне зібрання творів" видамо до п'ятдесятиліття.

- ...Яке відзначатимете через шість років. Це півстоліття на сцені! Плануєте якесь святкування?

- Шість років - це ще дуже багато часу. Важко передбачити щось наперед. Але якщо все буде добре, так, як ми плануємо, то хотілося б організувати велике польське турне. І, мабуть, на цьому ми б закінчили нашу кар'єру в такому складі, в якому є зараз, узялись би за підтримку тих молодих музикантів, котрі будуть виконувати наші пісні.

- У вашому колективі є молоді виконавці, які приєдналися відносно недавно. Наскільки легко (чи навпаки - складно) вам працювати разом? Наскільки вони відчувають стиль "Червоних гітар", як знаходять спільну мову з фундаторами групи?

- З першого складу, тобто ще з 1965 року, в групі залишилося троє музикантів: Генрик Зомерскі, Юрась Коссела і я. А щодо трьох молодих, які приєдналися пізніше... ну що я можу сказати? Наприклад, Марек Кісілінскі є великим прихильником "Бітлз" і знає все про них і їхню творчість. Відповідно, вихований на доброму музичному прикладі. Арек Вішнєвскі дуже добре знає нашу творчість, наші пісні - теж, можна сказати, людина невипадкова, не з хмар узявся. А Мечислав Вондоловскі - представник середнього покоління. Я вважаю, що своїм голосом він може передати і те, що співав Северин Краєвскі, і те, що Кшиштоф Клєнчон.

- Музика - як життя, різноманітна і неповторна. Крім біг­біту є ще й інші стилі. Які з них є близькими для вас?

- Я б не ділив музику на стилі, я б ділив на добру і погану, на якісну та ні. Тепер є так багато музичних стилів, що я навіть не знаю, чим вони один від одного відрізняються... Мабуть, назвою (сміється), але чим вони відрізняються в музиці - важко зрозуміти.

Дуже люблю джаз. З нього починалась моя кар'єра. Перші мої кроки були не в роковому колективі, чи в поп­групі, а в джазовому ансамблі. Колись навіть грав у біг­бенді.

- У наш час є дуже багато музикантів, які навіть без відповідної підготовки та освіти намагаються виступати на сцені. В когось це краще виходить, у когось гірше, а хтось зовсім погано грає... Яке ваше ставлення до цього?

- Це дуже велика проблема! І в Польщі вона також є. Коли чую слово "плейбек", то просто дістаю білу гарячку. Люди з "плейбеку" взагалі не повинні виступати на сцені. Дуже часто вони крадуть творчість інших авторів, і їх не хвилює, що то є наша творчість, ні... І ще один негативний наслідок: люди, які прагнуть бути музикантами і здобути освіту, починають думати: "Нащо? Я буду грати так, як він, вийду на сцену і також зароблятиму гроші". Тоді для освіти нема мотивації. А це призводить до розколу музики.

Тому тих, хто "грає" на "плейбеку", ми називаємо "golden finger", або золотий палець, бо тут музика залежить від того, чи акустик натисне кнопку магнітофона чи не натисне.

Дуже важливим є добре музичне виховання і музиканта, і звичайного слухача. Я закінчив музичну школу і виховувався на музиці Моцарта, Бетховена, Шопена... Марек Кісілінскі - фантастичний піаніст, навіть брав участь у конкурсі Шопена.

Я думаю, що вже незабаром настане такий момент, коли зацікавляться класичною музикою. Люди просто почали втомлюватися від "гострої" музики, надто ритмічної, скоро захочеться почути чогось іншого, і тоді знову потрібною виявиться музика класична.

- У вас дуже насичений гастрольний календар, виступи відбуваються фактично щодня в іншому місті. Чи плануєте знову концертувати в Україні? Якщо так, то коли?

- Тоді, коли ви нас запросите!