Разом із Сергієм Кузьминським відійшло ціле покоління музики

Понеділкового пополудня, саме в той час, коли у Львові шаленів буревій, після важкої хвороби помер 46-літній Сергій Кузьминський, краще відомий шанувальникам як Кузя, ініціатор і фронтмен легендарних "Братів Гадюкіних". Разом із ним відійшло ціле покоління, символ зорієнтованих на свободу першопрохідців української рок-­музики. Так уважають і однолітки та фанати "Гадів", котрі сьогодні займають різні посади, проте добре пам'ятають роки свого захоплення...

На жаль, життя починається і закінчується. Але сьогодні дуже багато українських гуртів виховались на музиці початку 1990х. Я сам особисто із захопленням слухав музику "Братів Гадюкіних", оскільки вона була дуже незвичною на той час. Тому я, звичайно, сумую. Це втрата. Дуже шкода, коли відходять люди цього покоління, у розквіті сил, котрі дуже багато ще можуть зробити. Можливо, Бозя хоче їх мати ближче біля себе, тому інші повин­ні брати на себе більше навантаження і робити те, що вони не доробили.

Тоді ця музика всім подобалася, вона була цікава, дискусійна. Я і зараз люблю поставити її в машині і послухати піснюдругу. Завжди приємно згадати час, коли тобі було двадцять чи тридцять років.

Без сумніву, я був фанатом "Братів Гадюкіних" наприкінці вісімдесятих - на початку дев'яностих років минулого століття, це був мій перший досвід реалізації національних амбіцій. Коли на єдиному телеканалі транслювали виступ легендарної групи, я відчував запал і гордість. Саме середовище, яке створювали навколо себе "Брати", провокувало продовжувати бунтарську традицію. Коли дізнався, що Сергій хворий, то стало дуже боляче. Було важливо, що найважчий період свого життя він провів тут, в Україні. Це дуже символічно, бо складні роки сходження групи і останні трагічні події відбувалися саме тут. Це була людина, яка подоброму дратувала своєю музикою, дратувалася від неї сама і буде нас ще довго "зачіпати", тепер уже у пам'яті.

Сергій Кузьминський став для свого покоління і символом свободи, і символом авангарду. Які б закиди цьому чоловікові не робили згодом, це була справді видатна особистість, яка уміла творити дуже потужні провокації, що суттєво впливали на розвиток сучасної культури (музичної зокрема). Я особисто із Сергієм знайомий не був, але знаю, що Кузя знав наш театр і приходив на наші вистави. Те, що його не стало, - велика втрата і для культури, і для покоління.

Коли "Гадюкіни" починали свої виступи, я писав про них статті, часто ходив на концерти. Якщо сьогодні всі називають свої диски "золотими" чи "платиновими", то можна сказати, що в 1989 - 1990 рр. "Брати Гадюкіни" були справжніми мегазірками, навіть без жодного "офіційного" альбому. Але та кількість людей, що переписувала їх пісні з касет чи бобін, забезпечила б їм чимало "золота" чи "платини". Це підтвердилося й на концерті через майже двадцять років, коли в київському Палаці спорту шанувальники виламували двері майже так само, як свого часу в БК КПІ. Зірковість не вимірюється кількістю проданих альбомів. І навіть не вимірюється творчим стажем. На мою думку, закономірно, що сама група проіснувала недовго. Не думаю, що, коли б "Гади" виступали й сьогодні, вони стали б співати за якусь із політичних партій, навіть за дуже великі гроші.

Кузі вдалося знайти ту ниточку, яка в подальшому дала серйозний поштовх до розвитку української рок­музики загалом. До появи "Братів Гадюкіних" чомусь прийнято було вважати, що рок­музику треба робити англійською або щонайменше російською мовою. А тут раптом виявилося, що українська рок­музика може чудово існувати і в текстовому, і в звуковому просторі. В цьому полягав феномен "Гадюкіних".

У першу чергу Кузя асоціюється з "Вірменкою" - осердям тусівки неформалів у "совковий" і перший "постсовковий" період, який залишився так гарно зафіксованим на фотографіях уже також, на жаль, покійного Вілі. А потім "Гадюкіни" першими пробивали дорогу українській рок­музиці, побудувавши її на зовсім специфічній етніці (це згодом підхопило чимало музикантів), поступово перерісши її і ставши космополітичними. Якщо художнє життя останніх років СРСР відрізнялося передовсім радикальним підйомом "української хвилі", те ж можна було сказати й про рок­-музику в особі Кузі. Саме він був рушієм цілого процесу. Адже пригадайте - "Гадюкіни" якось вирішили зібратися й без нього. І в них нічого не вийшло...