Свій ювілей Ігор Калинець відзначив презентацією кількох видань

"...але утретє муза не з'явилася. Я був задоволений, що не мушу оглядатися позад себе у її осяйне лице, щоб оправдовуватися. Я потішав себе тим, що свою місію сповнив", - зізнавався поет у січні 1992 року під час вручення однієї з перших своїх премій - ім. Василя Стуса.

Він уже тоді був метром. Живою легендою. Громадянином. Поетом. Хоч за іронією долі його творчість стала доступною ширшому загалу лише через 10 років після того, як остаточно змовкли обидві музи - Пробуджена та Невольнича. Невід'ємною частиною львівського "середовища", львівських зібрань, вулиць, кав'ярень залишається Ігор Калинець і донині. Днями письменник і громадський діяч відзначив сімдесятиліття. Як завжди - несподівано й лаконічно.

Чотири зовсім різні видання, кожного із яких, тим не менше, торкнула рука Майстра, репрезентували того вечора в актовій залі Львівської політехніки. Передовсім - перевидання поезій, на цей раз у "Бібліотеці Шевченківського комітету" (нагадаємо, свого часу Ігоря Калинця відзначили найвищою державною премією). Для наймолодших читачів, яким в останні роки адресована творчість літератора, побачила світ казка "Данка і Крак". Натомість до музикантів та усіх, хто (як і сам Калинець) небайдужий до пісні, до музики, скерована передмова "Розкошуймо у рідній пісні" до збірки пісень "Нас Україна зове", упорядником якої виступив Степан Стельмащук. Нарешті, чи не найбільшим подарунком усім шанувальникам багатогранної творчості Ігоря Калинця став бібліографічний покажчик, створений працівниками рідного для поета Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка" на основі особистих архівних матеріалів автора.

Вечір­презентацію, що, на щастя, зовсім не скидалася на традиційні в таких випадках ювілейні академії із незліченними порожніми промовами, гармонійно доповнив показ фрагменту першої частини ("Пробуджена муза") художньодокументального фільму режисера Любомира Вежбицького "Три музи Ігоря Калинця" та прем'єри трьох "калинцевих" пісень композитора Михайла Мануляка у виконанні Наталки Половинки. Ще одним сюрпризом поза програмою стала звістка про нагородження поета орденом Свободи - здається, єдиною направду гідною відзнакою. Втім, що думає про неї сам Ігор Калинець, читачі "Пошти" довідаються із інтерв'ю поета на наших шпальтах у четвер.