У суботу, 12 серпня, о 17:00 в галереї Мистецького об’єднання «Дзиґа» відбудеться урочисте відкриття виставки Post Scriptum нашого колеги, фотокореспондента «Львівської Пошти», члена Спілки фотохудожників України, лауреата премії Василя Пилип’юка Олега Огородника. Експозиція складена з 30 робіт, виконаних у техніці альбумінного друку. Цей напрям фотомистецтва називають альтернативною фотографією, він досить популярний серед митців у світі. 

Фотографи все частіше вдаються до альтернативних фотографічних процесів, щоправда, зважаючи на технічний прогрес, виготовлення світлин часто видозмінюється завдяки використанню сучасних досягнень, зокрема виведення проміжних негативів із допомогою цифрового принтера. А от в Україні саме Олег Огородник один із перших почав застосовувати унікальні техніки, якими послуговувалися ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

Кожна робота, представлена на виставці Post Scriptum, яку можна буде оглянути впродовж двох тижнів – до 26 серпня, супроводжується текстами авторства Джулії Ковальської. Вона стала музою фотографа і надихнула його на створення цього фотопроєкту.

Ось що каже Олег Огородник про свою виставку: «Весною я заглянув у «записки самасшедшего» – мій рецептурний довідник і знайшов там відбиток уст тієї, яка врятувала мене від усього дурного після 2016 року. Так і виникла ідея зробити цикл фото. Далі були три місяці роботи в роздумах, зйомки два-три рази на тиждень. Фотографуючись, вона сказала: «Це ж виходить розповідь про почуття!» А я їй: «Ти зрозуміла, для чого я це роблю». Вона спитала: «А можна я напишу текст?» І я погодився. Отак моя ідея втілилася в життя не тільки візуально, а й словесно. Тексти до фото мені сподобалися.

Я людина емоційна, коли щось бачу або через щось переживаю, то починаю робити якийсь цикл. Цими роботами я хотів незвично фотографічно показати красу почуття, яке може прийти до будь-кого будь-коли. «Кохаю» – це коли ти готовий зробити для неї все у межах можливого, коли розмовляєш із нею навіть за її відсутності, коли відчуваєш, що без неї – кінець, і стоїть клубок у горлі, коли можна помовчати з нею, хоча вона й поряд, коли вона прокидається зранку, і ти бачиш її усмішку, коли встаєш і робиш каву на двох».