Музей артефактів війни після презентаційних експозицій у Лондоні, Тбілісі та Одесі представить у Львові виставку артефактів новітньої історії України. Її відучора до 8 вересня можна побачити у Муніципальному мистецькому центрі.

300 історій та предметів – німих свідків того, про що не можна мовчати. Артефакти, зібрані під час повномасштабного російського вторгнення, застигли в прозорих кубах. У них ви побачите предмети, які воїни «Азову» пронесли крізь полон після оборони «Азовсталі», кристал солі із Соледара та багато інших особливих предметів.

Зараз музей існує у форматі онлайн-платформи, на якій представлені всі 300 артефактів. Це забезпечує приголомшливий інтерактивний досвід навігації віртуальними галереями, перегляд зображень артефактів у високій роздільній здатності та доступ до докладних історій, що стоять за кожним твором мистецтва. Кожен, хто придбає куб, не лише зробить донат і отримає артобʼєкт, а й доступ до емоцій та досвіду, повʼязаних із цими фрагментами. 

Усі вторговані кошти передають на реабілітацію дітей, військових та допомогу їхнім сім’ям. Продаж можливий тільки на вебсайті музею: thewarfragments.com.

Ідея проєкту спирається на концепцію постпам’яті, яку започаткувала Маріанна Гірш, американсько-румунська літературознавиця й теоретикиня культури, відома завдяки своїм дослідженням візуальних і літературних зображень пам’яті, травми та ідентичності в контексті Голокосту. 

«Саме збереження пам’яті, її вивчення та продовження є вирішальним для майбутнього світу», – вважають куратори проєкту.

Виставка є великим нагадуванням про те, що навіть найменші травми війни не варто ховати у довгу шухляду забуття. Їх треба пам’ятати й опрацьовувати, аби повноцінно жити далі. У випадку Музею фрагментів війни таке опрацювання стає ще й артоб’єктом, який інформує світ про напад росії на Україну. Кураторами виставки є Тетяна Фікс, Андрій Сірченко, Богдан Чешик, Анастасія Афанасьєва-Шелудько, Дмитро Кошовий.

Сьогодні ми передаємо історію артефакту під номером 12 «Любов на руїнах. Частини весільного одягу», який походить із Вінниці. Це розповідь власниці предмета, який став мистецьким об’єктом: