У Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького впродовж місяця триватиме виставковий проєкт «Жива традиція: моя сорочка» – спільна робота Майстерні Магди Дзвін і музею, кураторкою якої стала завідувачка відділу народного мистецтва Любава Собуцька.

В експозиції представлені близько 70 сучасних та автентичних зразків українських вишитих сорочок, а також 10 строїв із колекцій Майстерні та Національного музею у Львові. Виставку відкрили після цинічного обстрілу Львова, що спричинив смерть 10 містян, хвилиною мовчання. Експозиція розміщена в холі й на балюстраді головної будівлі НМЛ. Оглянути її можна до 6 серпня.

«Сьогодні один із тих днів, який підтверджує, що Україна є, була і буде. І українці в своїй державі завжди з покоління в покоління будуть передавати такі елементи нашої національної традиції та гордості, як вишивка. Народне мистецтво завжди було основою професійного, його корені проростали з благодатної української землі. Кожен район, а часом і село, мав свою специфіку. Хоч чимось невеличким, але вишивка відрізнялася і показувала, що ми особливі і окремо, і як український народ у цілому. Ці особливості ви побачите, зокрема, й у представлених зразках вишивки», – розповідає Ігор Кожан, генеральний директор Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.

Майстерня Магди Дзвін розпочала роботу 12 серпня 2014 року. Вона задумана і функціонує як творчий дослідницький простір, максимально охоплюючи дотичні до етнографії галузі науки й мистецтва. За час її існування було реалізовано багато різноманітних проєктів: низка лекцій Оксани Косміної, майстерки з Галиною Ліщинською (дослідницею городоцького стібу), Андрієм Єрмаковим (дослідником вишивки Східного Поділля), Юрієм Мельничуком (дослідником традицій і технологій української ноші), Надією Вакуленко (дослідницею решетилівської вишивки і традиційних полтавських рушникових стібів), Ольгою Нарбут (дослідницею чернігівського Полісся), Марією Курячою (етнографинею та дослідницею східно-подільських віночків). Щороку у вересні в майстерні розпочинається річний курс із вивчення стібів, характерних для української традиційної ноші. Паралельно створено багато коротких авторських курсів із окремих технік з урахуванням регіональних особливостей. Також постійно розробляють кількамісячні авторські курси з окремих сорочок. Майстерки з традиційних технік ткацтва і плетіння поясів та крайок уже сформувалися як окремі курси з ткацтва. З 2018 року працює річна Школа писанкарства Віри Манько – дослідниці, популяризаторки та майстрині-писанкарки. Крім того, одним із проєктів була дитяча майстерня як простір для дослідницької активності дітей у співпраці з художниками та викладачами з різних галузей. 

«На перше заняття, яке проводила наша викладачка Ірина Сліпецька, дуже символічно прийшло троє представниць однієї сім’ї – бабуся, мама і маленька донька. Це було так зворушливо! Тоді ми зрозуміли – це дороговказ, що ми робимо все правильно. Бо тяглість традиції важлива, і нам треба просто продовжувати її, незважаючи на брак знань, розуміння, фінансів. Ми мусимо просто розвиватися далі, досліджувати, – каже Оксана Печарська, засновниця Майстерні Магди Дзвін. – Я щиро вдячна нашому колективу, всім нашим учням, тому що без вас, вашої підтримки і вашого живого інтересу навряд чи ця виставка була б можлива. Вдячна нам усім за цю силу духу, бо, незважаючи на ці події, ми все одно тут. Нам важливо не просто вижити в цій війні, а й зберегти життя. І ми побачили, що для жінок важливо не просто опанувати техніки вишивання, зрозуміти, як будується стрій, якими є його відмінності в етнографічних регіонах, а й важлива спільнота, яка будується довкола Майстерні. Спочатку приходять незнайомі між собою жінки, дивляться одна на одну насторожено, а потім із них формується спільнота, яка ходить разом на каву, спілкується, щось досліджує, вишиває».

«Моя сорочка» – загальна назва різних кількамісячних курсів, розроблених викладачами Майстерні Анною Рогатинською і Галиною Ліщинською. Заняття дають можливість вивчати особливості сорочок різних регіонів, опановувати техніки вишивання, способи крою і зшивання виробів. На будь-якому з цих курсів навчання будується так, аби учні, починаючи з підбору ниток та полотна, завершили їх готовим вишитим і зшитим виробом. 

«Я дуже чекала цього дня. Рада, що нарешті відбулося відкриття і що можна буде вже трохи видихнути. Ідея цієї виставки виникла дуже спонтанно, якщо чесно, ми зробили її зі злості. Вже не пам’ятаю, хто опублікував допис про вишиті сорочки, написав, як гарно відроджують традиції, але в них були порушені крої, пропорції, оздоблення. Я дуже розізлилася, і так постала наша виставка. Ми назвали її «Жива традиція: моя сорочка» , тому що досліджуємо найперше традиційний стрій. І хоча до нього входить не тільки сорочка, зараз ми найбільше досліджуємо саме старовинні сорочки, – пояснює Анна Рогатинська, директорка Майстерні Магди Дзвін. – Основна концепція нашої виставки полягає в тому, щоб показати в парі оригінали, тобто старовинні сорочки з нашої колекції або інших колекціонерів і сучасні роботи наших учнів, вишиті на підставі тих старовинних сорочок. На виставці представлені 27 оригінальних і 50 відшитих сорочок, бо до деяких оригінальних їх є кілька варіантів. Звичайно, не всі сорочки – точні копії, зміни внесені, тому що кожна жінка є жінкою, не всі хочуть ходити в абсолютно однакових сорочках. Але основа нашого навчання – дослідження старовинної сорочки. Не тільки взорів, а й пропорцій, кроїв, матеріалів, способів зшивання та оздоблення».

На виставці представлена значна частина сорочок учениць, створених у межах річного курсу вивчення стібів: рівненські, тернопільські, київські, івано-франківські, чернівецькі, полтавські, львівські сорочки. Серед експонатів є старі, дбайливо збережені, часом понищені сорочки з приватних колекцій та їх сучасні репліки, інтерпретації. Виставку доповнюють комплекти народного вбрання початку і першої третини ХХ століття з Покуття, Гуцульщини, Опілля, Лемківщини та Полісся зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. У пропонованих комплектах сорочка є невід’ємним акцентом строю та гармонійно поєднується з усіма його частинами. 

Кураторка проєкту Любава Собуцька запевняє, що виставки, присвячені народному мистецтву, завжди мають велику популярність серед відвідувачів музею: 

«На цій виставці представлено доволі багато етнографічних регіонів. Досить цікавими для вивчення є сорочки Західного та Східного Поділля, Буковини, Опілля, Полісся. Існують певні типи, найбільш популярні серед українського жіноцтва. Окрім сорочок як витворів мистецтва та елементів народного вбрання, ми вирішили показати зібрані строї народного жіночого одягу. На горішньому поверсі побачите чотири манекени в строях, оглянувши які, матимете уявлення, з чим одягали сорочку. В холі – шість манекенів у строях із колекції нашого музею, для того щоб доповнити виставку. Також на виставці представлені чоловічі й дитячі сорочки, яких збереглося найменше, їх показують нечасто, у збірці музею їх дуже мало» .

фото: Олег Огородник, Марічка Ільїна