Львівська національна опера представила на розсуд глядачів прем’єру «Запорожця за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, яка впродовж багатьох десятиліть була однією з найчастіше виконуваних українських опер. За понад 120-річну історію львівського театру були реалізовані сім різних її постановок. Восьмою стала прем’єра 2023 року в новій версії твору від запрошеної режисерки-постановниці Оксани Тараненко, яка стала й співавторкою нового лібрето опери разом із Миколою Бровченком.

Причина зацікавлення радянської влади саме цією оперою була цілком зрозумілою – композиція Гулака-Артемовського чудово вписувалась у радянську ідеологію. 

Із часу створення опери у 1862 році та прем’єр у Маріїнському театрі Петербурга (1863 р.) і Большого – в Москві (1864 – 1865 рр.), де роль Карася виконував сам автор, цей твір чудово виконував функцію змалювання українців-малоросів саме для росіян. Підкреслювало це й перше видання лібрето до опери 1863 року, автором якого теж був Семен Гулак-Артемовський. Жанр він визначив як «оригинальная малороссійская опера в трех действіях, с хорами и танцами».

Після введення в дію Валуєвського циркуляра в 1863 році наступна вистава «Запорожця» відбулася аж 11 липня 1884 року за участі української трупи, адже постановки цієї опери теж були заборонені через її україномовність. 

Згодом, уже для радянської влади, «Запорожець за Дунаєм» слугував чудовим зразком, завдяки якому одним пострілом можна було вбити двох зайців: збільшити кількість українського репертуару та послідовно демонструвати меншовартість української культури. Сюжет для цього чудово підходив та був наповнений типовими образами-штампами і ситуаціями: старий запорожець-п’яничка, сварлива жінка, сільська хата з тином і мальвами, спонтанні застілля недолугих українців, з яких можна посміятися. Все це було доповнене історією кохання та колоритним турецьким антуражем. 

Проте цей факт не применшує значну роль митців, які долучалися до реалізації тієї чи іншої постановки на сценах українських театрів та Львівської опери зокрема, адже серед них були й ті, що прагнули гідно представити українське мистецтво навіть у таких жорстких обмеженнях радянської окупаційної влади. 

Перша постановка «Запорожця за Дунаєм» на сцені Львівської опери (тоді ще – Міського театру) відбулася 19 липня 1941 року під час німецької окупації. Саме цією оперою був відкритий театральний сезон. Тоді виставу реалізували за участі режисера Йосипа Стадника, диригента Лева Туркевича та художника Мирослава Радиша. У головних ролях виступили Іван Рубчак – Карась, Євгенія Поспієва – Одарка, Олена Бенцалева – Оксана, Йосип Поляків – Андрій.

У режисерській візії Оксани Тараненко образ українського козацтва врешті позбувся столітніх стереотипних нашарувань, насильно нав’язаних московитами.

Козаки природно постали могутньою, войовничою та свободолюбною силою, здатною протистояти будь-яким перешкодам та ворогам. І це заради здійснення найзаповітнішого бажання – повернення на святу українську землю та життя у вільній Україні!

Вистава має нову музичну редакцію Олександра й Дмитра Саратських. Для другого це чи не перший досвід співпраці з академічною оперою та ще й класикою української оперної сцени: «Нова музична редакція «Запорожця за Дунаєм» – це свого роду діалог із Гулаком-Артемовським, бесіда сучасних композиторів із класиком». Постановка має сучасну хореографію Олексія Буська під орудою відомої інтерпретаторки української музики Ірини Стасишин. Диригентка-постановниця наголошує: «Ця опера пройшла випробування часом і залишиться актуальною завжди!»

У новій версії «Запорожця за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського закладені нові сенси й підтексти, що відновлюють історичну справедливість та є особливо актуальними в нашому сьогоденні. Генеральний директор-художній керівник театру Василь Вовкун, який є керівником цього проєкту, наголошує на актуальності та мистецькій цінності цього твору: 

«Сьогодні, у час рашистської війни в Україні, Львівська національна опера знову звертає свій погляд на класичну національну спадщину, про яку нещодавно розпочався дискурс у ЗМІ та соцмережах, зокрема про її професійну недосконалість, часто кітчеве художнє, режисерське та виконавське трактування. І тут знову прийшла на допомогу творча програма «Український прорив», що ставить собі за мету руйнування застарілих канонів та кліше».

Художниця костюмів Людмила Нагорна зазначає, що вбрання дійових осіб у виставі стилізували. Вона брала за основу автентичний крій та силует, зберегла принцип носіння його елементів, утім глядачі побачать костюми цілком модернізовані.

Постановку, ідею створення якої виношували понад три роки, присвятили памʼяті Михайла Риндзака, народного художника України, багаторічного художника-постановника театру, який відійшов у засвіти 23 грудня 2022 року. Його брат Тадей Риндзак, народний художник України, головний художник театру і художник-постановник, який створив видовищну сценографію для цієї вистави, каже: 

«На сцені глядачі побачать пучки срібних ниток. Вони мовби пронизують наше буття та пов’язують нас, творців нового «Запорожця за Дунаєм», із тими, кого вже немає поряд: з моїм братом Михайлом, багатьма постановниками та виконавцями, які впродовж років співали у різних партіях вистави. Ці нитки втілюють наш зв’язок з ними, а ми, працюючи над оперою Гулака-Артемовського, не забуваємо про них та їхній внесок».

Фото: Юрій Грязнов і Олена Храмова