Львів вважають культурною столицею України. І справді, у нашому місті чимало великих і маленьких культурних локацій, про які ми розповідаємо на шпальтах газети. Сьогодні ознайомимо вас із львівськими галереями: чим займаються, коли і ким засновані, як працюють і що саме пропонують своїм відвідувачам. Звичайно, що в один матеріал вмістити розповідь про усі галереї нашого міста просто неможливо. Тож наразі розповідаємо про сім із них, а про решту читайте в наступних текстах і добірках.

Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького (вул. Стефаника, 3) – один із найбагатших музеїв України, збірка якого налічує понад 64 тисячі творів світового та національного мистецтва від античних часів до наших днів. Ідея заснування сягає кінця ХІХ століття, коли в середовищі львівської інтелігенції розгорнувся рух за створення музею західноєвропейського мистецтва. У 1902 році Владислав Дулемба зробив внесок на 5000 корон, які були включені у нову позицію бюджету міста «на закупку творів мистецтва», а вже протягом 1903 – 1906 років на зібрані громадськістю кошти ініціативна група придбала десятки картин. Львівський магістрат викупив декілька приватних збірок, серед яких високим художнім рівнем відзначалася колекція співвласника і керівника двох цукроварень Івана Яковича. Вона й лягла в основу новоствореної міської галереї. Датою заснування галереї вважають 14 лютого 1907 року. Влітку 1914-го галерея отримала власний будинок, який належав відомому вченому та колекціонеру Владиславу Лозинському.

До найбільш вартісних належать колекції європейського мистецтва, львівської скульптури, українського портрету ХVІ – ХІХ століть, ікон та меблів. Музей володіє унікальними за своєю значущістю творами польських та австрійських художників.
До складу галереї входить 21 музейний комплекс (більші та менші), окремі невеликі музеї, які працюють як відділи або сектори.
23 жовтня 2009 року указом президента України галереї наданий статус національної, а 12 квітня 2013-го їй присвоїли ім’я Бориса Возницького.
Палац Лозинського, в якому розташоване серце галереї, наразі тимчасово зачинений. Але відвідувачів чекають у палаці Потоцьких і музеях-заповідниках «Олеський замок», «Підгорецький замок», «П’ятничанська вежа», які в квітні можна відвідати по суботах і неділях з 11:00
до 18:00, та в Музеї модерної скульптури Михайла Дзиндри – 22, 23, 29, 30 квітня з 11:00 до 18:00. 23 квітня з 12:00 до 13:00 під час екскурсії відвідувачі різних вікових категорій зможуть дізнатися про багату символіку зооморфних мотивів, що доповнюють різноманітні музейні предмети та пластичний декор інтер’єрів палацу Потоцьких. Під час тематичної екскурсії ви відкриєте для себе значення тваринних і пташиних образів в декоративно-ужитковому й образотворчому мистецтві, довідаєтеся про історію будівництва та оздоблення палацу Потоцьких і цікаво проведете час. Проводитиме екскурсію Наталія Отко.

А з 15:00 по 16:30
Жанна Спірідонова прочитає в палаці лекцію «Дивосвіт вітража». Чи знаєте ви, коли і де виникли перші вітражі та як вони виглядали? Чи замислювалися над тим, як правильно «читати» вітраж і чому картини з кольорового скла колись називали «Біблією для неписьменних»? Чи відомо вам, коли вітражне мистецтво з’явилося в Україні? Про це та багато іншого почуєте на лекції.
Вартість участі в лекції чи екскурсії дорівнює ціні вхідного квитка: для дорослих – 100 грн, для студентів – 80 грн, для дітей і пенсіонерів – 50 грн. Вартість сімейних квитків: для одного дорослого з одною або двома дітьми – 150 грн, для двох дорослих з такою ж кількістю дітей – 250 грн.
«Дзиґа» (вул. Вірменська, 35) – це галерея мистецького об’єднання «Дзиґа», заснованого в червні 1993 року членами Студентського братства Львова Маркіяном Іващишиним, Андрієм Рожнятовським, Ярославом Рущишиним та Андріаном Кліщем, а також відомими львівськими митцями Сергієм Проскурнею та Влодком Кауфманом. У березні 1997 року в колишньому монастирі домініканців відкрили галерею сучасного мистецтва «Дзиґа», яка стала фізичним центром «дзиґівських» ініціатив. «Дзиґа» завжди підтримувала, продюсувала та сприяла розвитку різножанрового сучасного мистецтва: художнього (живопис, графіка, скульптура, інсталяції, перформанси, геппенінги, іконопис, лендарт, бодіарт, фото), музики (рок, електронна музика, джаз, блюз, фольк, класична музика), літератури, театру, кіно, мультимедії тощо.
Галерея працює щодня з 11:00 до 22:00, вхід вільний.
Згодом на другому поверсі будівлі відкрили
«Квартиру 35» – простір, де відбуваються виставки, концерти, лекції та artist talks.

А після цього на першому поверсі з’явилася
«Галерея 1,8 м³» – мультижанрова галерея сучасного мистецтва, мікропростір для макроідей, формування інакшого контакту між глядачем та художником, яка дає можливість втілення безмежного діапазону арттехнологій: інсталяції, перформанси, медіамистецтво, артоб’єкти, енвайронмент та дозволяє презентувати там найбільш несподівані проєкти.
До 23 квітня у «Дзизі» триватиме виставка Андрія Куніцина «Обриси / Looming». Початковою точкою проєкту стала взаємодія між інформаційним полем та глядачем. Безконтрольне, невпинне, майже хворобливе гортання інфінітних стрічок новин, що пригнічує, засмучує й деморалізує. Думскролінг став нав’язливою залежністю, звичкою, якій неможливо протистояти, а інколи навіть помітити в своєму житті.
У 2022 році споживання новин в українському суспільстві стало ще більшим. Проте через збої у зв’язку зображення та відео в соціальних мережах не завжди відтворювалися. Медіапублікації залишалися розмитою абстракцією, що викликало низку сильних емоцій: від розгубленості, обурення, спустошеності до полегшення через відсутність будь-яких новин. Ці спостереження наштовхнули автора на розуміння, що надмірне споживання інформації не проливає світло на події, а лиш утворює індивідуальну ілюзію контролю над ситуацією.
Люди, міста, події з невідтворених публікацій відійшли в небуття, закарбувавшись у сотнях скриншотів, що й стали «Обрисами».
«Зелена канапа» (вул. Вірменська, 7) – приватна галерея сучасного мистецтва, заснована в 2006 році Олесею Домарадзькою. Розташована в приміщенні середньовічного вірменського суду «хуц», під дзвіницею (1570 р.) Вірменського собору. Працює з вівторка по неділю з 12:00 до 19:00, вхід вільний.

«Зелена канапа» співпрацює з найкращими представниками мистецького Львова, які мають давні культурні традиції та мистецьку школу: Львівська національна академія мистецтв, Українська академія друкарства, Львівський коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Змінні експозиції відбуваються кожні три-чотири тижні. Концептуальні проєкти, персональні виставки, щорічні сезонні експозиції. Галерея представляє такі види мистецтва, як живопис, скульптура, графіка, ремесла, медіамистецтво, інсталяція тощо. Для більшості творів, представлених на виставках у галереї «Зелена канапа», це прем’єрний показ. Крім того, для значної частини митців виставки в галереї «Зелена канапа» також перші в творчій біографії.
До 8 травня тут триватиме фотопроєкт «Мрії мирних людей» Інни Шинкаренко, зйомки для якого авторка розпочала до повномасштабної війни, тому це про мрії мирних людей, в яких іще немає однієї на всіх спільної мрії, як зараз. У підсумку були відзняті 14 чорно-білих портретів. Серед портретованих учасників психотерапевти, менеджери, художники, керівники компаній, програміст, галеристка, бізнес-аналітики, волонтери. Для психологічного портрету учасникам треба було дозволити розкрити свої заповітні мрії. Учасники проєкту зіштовхувались із кардинально різними переживаннями в процесі від «виявляється, все так просто» до «напевно, це не моя мрія». Але кожен зустрічався з власною мрією або ж формував уявлення про неї. Нині, коли відбувається зміна всіх цінностей і орієнтирів, важливо пам’ятати про свої бажання і не зраджувати їм. Цей проєкт – нагадування кожному, що наші мрії здійснюються, тому варто чітко уявляти місце, обставини та свій стан. Минув рік від часу зйомки проєкту, і в деяких учасників їхні мрії вже втілилися. Авторка проєкту Інна Шинкаренко є й психотерапевткою, тому це водночас психологічний експеримент.
Інна Шинкаренко не вперше виставляється в цій галереї, реалізувала тут уже три проєкти. Перші два були дослідженнями: «Жінка про чоловіка» і «Чоловік про жінку» (2015 і 2017 рр.), третій був присвячений тілесності й називався «Вічно жива натура» (2020 р.).
ICONART (вул. Вірменська, 26) – галерея сучасного сакрального мистецтва, заснована в 2010 році Костянтином Шумським. Ставши простором для презентації розмаїття бачень, форм і технік, середовищем, відкритим для дискусій та творчого пошуку, вона об’єднала навколо себе спільноту однодумців, які поділяють візію переосмислення історичної форми сакрального мистецтва та відродження його як феномену сучасної культури і процесу відкриття нових сенсів. ICONART прагне познайомити гостей з

найкращими взірцями мистецтва, в якому поєднані традиції минулого із сьогочасними світовими культурними й мистецькими тенденціями.
Команда галереї, до якої, окрім Костянтина Шумського, входять координаторки Маріанна Баран і Анастасія Терлецька, займається організацією проєктів і виставок в Україні та за кордоном, бере участь у міжнародних проєктах та виставках сучасного мистецтва, займається продажем творів професійних митців і мисткинь, співпрацює з галереями та творчими об’єднаннями і організовує конференції, зустрічі та дискусії на мистецькі теми. Куратором проєктів галереї до останніх днів свого життя був львівський іконописець Остап Лозинський.
ICONART працює з 12:00 до 18:00 з вівторка по неділю, вхід на події вільний.
До 30 квітня у галереї триватиме колективна великодня виставка «ECCE HOMO». На ній представлені 47 найрізноманітніших робіт художників та іконописців: Аліни Грубець, Уляни Томкевич, Ольги Кравченко, Данила і Ярини Мовчанів, Ірини Солонинки, Анни Макац, Наталії Сидорук, Наталії Русецької, Андрія Винничка, Оксани Романів-Тріски, Івана Дашка, Лідії Якобчук, Софії Білик, Катерини Шадріної, Олени Яворської, Уляни Креховець, Катерини Дмитренко, Олега Денисенка, Христини Ходонович, Ярослава Ткачука, Романа Барабаха і Тетяни Скоромної.

«Я Галерея» (вул. Шота Руставелі, 8) – це автономна частина однойменного столичного артцентру, яку куратор, колекціонер і дизайнер Павло Гудімов відкрив у Львові у вересні 2019 року. Основна мета артцентру – послідовна підтримка, розвиток і популяризація сучасного мистецтва. Діяльність «Я Галерея» не обмежується організацією виставок – артцентр проводить лекції та майстер-класи, організовує круглі столи й дискусії, ініціює музейні проєкти, відкриває виставки українських художників за межами країни, збирає бібліотеку.
Львівська галерея розвивається автономно й активно, створюючи навколо себе нові унікальні культурні мережі та впроваджуючи нові практики в український художній контекст. Окрім регулярних кураторських екскурсій, по вихідних тут відбуваються колективні заняття з малювання з натури. Також зараз готують новий формат подій – вечірні прогулянки, які допоможуть відкрити місто під новим кутом зору.

«Я вирішив зробити декілька таких дуже важливих та одночасно достатньо особистих прогулянок Львовом, у яких окреслю місто через особисті спогади, мистецтво, урбаністику, архітектуру і ландшафт. Кожен із тих маршрутів буде прив’язаний до якоїсь теми, парку, події чи цвітіння, що так само важливо. Це не буде стандартна екскурсія, де я розказуватиму історію, такого ви можете побачити і послухати багато, а розставлятиму акценти саме на ті речі, які захоплюють мене як куратора», – каже Павло Гудімов.
Перша прогулянка відбудеться вже цієї суботи о 18:00. Під час неї ви дізнаєтеся, чим особливий Стрийський парк, які періоди переплелися в його ландшафтах та де серед рослин розмістилося мистецтво. Місце зустрічі: артцентр «Я Галерея», другий поверх. Вартість – 200 грн.
«Я Галерея» працює з вівторка по неділю з 10:00 до 19:00.
До 5 червня в галереї триватиме виставка Андрія Сагайдаковського та Олега Капустяка «Сюжети». Вона – для занурення у внутрішній світ як глядача, так і художників із допомогою мистецтва. На представленій виставці є хронологічно нові, створені після лютого 2022 роботи, але ідеологічно тривкі сюжети.
Сюжети – це розповіді, що складаються з реального і побаченого, але перетворюються в позачасове й нереальне. Власне у цьому й полягає найбільша майстерність Сагайдаковського: він уміє показати щось, що залишається невидимим, узагальнити вічне через буденне. Сюжети його картин – це фрагменти, які складають велику історію (наратив) життя та мистецтва і є пов’язаними, але не послідовними.
Скульптури Олега Капустяка – дивні та масивні дерев’яні хмари, студії з анатомії та керамічні «плани» або метафори уявних міст. Олег відомий тим, що грає з формою і фактурою, але, подібно до Сагайдаковського, в мистецтві його найбільше вабить інтрига і здивування. Чи може матерія ставати такою ж ефемерною, як хмара? Що буде, якщо замість паперового плану міста виліпити важку керамічну схему? Чи може фрагмент говорити за цілісність, як сюжет говорить за всю історію? Очевидно, такі візуальні об’ємні сюжети Капустяка ніяк не пов’язані з візуальними площинними сюжетами Сагайдаковського, але цілком вписані у наратив великого життя та історії. Перед нами не просто твори давніх друзів, це невидимий діалог про життя та його таємницю, про сенс мистецтва і силу пізнання.

Львівський муніципальний мистецький центр (вул. Стефаника, 11) – відносно нова точка на культурній мапі міста. В листопаді 2019 року Львівська міська рада надала приміщення для його створення, і вже 19 жовтня 2020 року його відкрили для відвідувачів. Центр став першим міським закладом культури, який створили за соціальної ініціативи.
Працює щодня з 10:00 по 21:00, вхід вільний.Це багатофункціональний простір у автентичній неоготичній будівлі із сучасним архітектурним рішенням. Тут є галерея, лекторій, медіатека, книгарня, кав’ярня і майстерня. Це місце для знайомства з мистецтвом, діалогу людей, що його творять, неформальної освіти, відпочинку, естетичної насолоди та роздумів.
Тут проводять виставки, лекції та майстер-класи, кінопокази, концерти, перформанси та інші культурні акції. Львівський муніципальний мистецький центр об’єднав довкола себе художників, культурологів, музикантів,

режисерів та інших представників культурного середовища й індустрій.
Зараз у ньому можна оглянути виставку про діяльність художника Української повстанської армії Ніла Хасевича (1902 – 1952 рр.). До 30 квітня будуть виставлені репродукції та оригінали робіт, артефакти, які супроводжували його працю, історії дизайну для українського підпілля. Ця експозиція є підсумком співпраці Муніципального мистецького центру та Галереї українського військового однострою.

Дослідником життєпису і творчості Ніла Хасевича є художник-дизайнер Богуслав Любів (1946 р.н.). Разом із дружиною Олександрою він 14 жовтня 2002 року заснував Галерею українського військового однострою у Львові на пл. Ринок, 40. Фактично всі однострої в музеї реконструйовані та відшиті Богуславом. Також він створив форму для новітньої армії України: зокрема парадну форму для Ліцею Героїв Крут та Національної академії сухопутних військ імені Сагайдачного. Богуслав Любів має звання заслуженого працівника культури України та є лауреатом премії імені Іларіона та Віри Свенціцьких.

Shum (пл. Старий Ринок, 7) – найновіша львівська галерея, яку Костянтин Шумський відкрив 7 квітня цього року. Це місце для тих, які після шуму буденного шукають шуму мистецького, для тих, які воліють зануритися в світ мистецтва та відкрити для себе нові творчі перспективи. Це простір для митців, поціновувачів мистецтва й колекціонерів,

кожного, хто досліджує та експериментує, ставить питання та знаходить відповіді, хто потребує натхнення та готовий ним ділитися. Тут відвідувачі можуть зустрітися з різноманітними жанрами і формами мистецтва – від живопису та скульптури до відеоарту та інсталяцій.
Shum відчинений із вівторка по п’ятницю з 12:00 до 17:00, а по суботах і неділях працюватиме під час кураторських екскурсій, про які повідомлятимуть на сайті галереї та на її сторінках в соцмережах.
Першим проєктом галереї стала посмертна виставка «Перервана лінія» художника та іконописця Остапа Лозинського, якому 3 квітня мало б виповнитися 40 років, але він не пережив хвороби. Його не стало 6 січня 2022 року. Її можна буде оглянути до 15 травня.
Спільними зусиллями багатьох в експозиції зібрали більш ніж 70 Остапових ікон, рисунки та ескізи, а також спогади, коментарі, які творять розповідь про його шлях у іконописі. На виставці можна побачити як ранні роботи Остапа Лозинського (2005 і 2006 рр.), так і останні. Експозиція умовно поділена на дві частини: у першій представлені авторські твори, творчі пошуки в іконографії, у другій – традиційні, народні, класичні ікони. На завершення проєкту друзі Остапа планують створити каталог його ікон на основі цієї експозиції, куди ввійдуть інші роботи, які не вдалося привезти на виставку. А також закликають зголоситися тих, у кого є твори авторства Остапа Лозинського.
Підготувала Марічка Ільїна