У п’ятницю, 7 квітня, в новій львівській галереї Shum (пл. Старий Ринок, 7) відкрили посмертну виставку «Перервана лінія» художника та іконописця Остапа Лозинського, якому 3 квітня мало б виповнитися 40 років, але він не пережив хвороби, його не стало 6 січня 2022 року.

«Робота над цією виставкою була дуже відповідальною і дуже особистою для кожного з нас. Можливо, десь перебрали з кількістю робіт, але нам дуже хотілося їх показати, зібрати. Тим паче, що ми не знаємо, коли матимемо наступну нагоду зібрати їх, оглянути і потішитися ними. Доповнили їх Остаповими рисунками, ескізами, щоби показати внутрішню «кухню», його пошуки і його працю», – пояснює товариш Остапа Лозинського, куратор виставки Роман Зілінко.

Cпільними зусиллями багатьох для експозиції зібрали більш ніж сімдесят Остапових ікон, рисунки та ескізи, а також спогади, коментарі, які творять розповідь про його шлях у іконописі. На виставці можна побачити як ранні роботи Остапа Лозинського 2005 і 2006 років, так і останні. Експозиція умовно поділена на дві частини: у першій представлені авторські твори, творчі пошуки в іконографії, у другій – традиційні, народні, класичні ікони.

«Ми дуже вдячні людям, котрі поділилися для виставки творами, які купували або отримали в подарунок від Остапа, і вони мали сенс, важливе місце в кожного з них удома. Він був важливим для дуже багатьох, бо надихав, відносився з максимальною щирістю, віддачею, працьовитістю в усьому, що робив. Ми сперечалися щодо назви виставки, бо вона звучить досить драматично, особливо зараз, коли ми переживаємо безперервні втрати. Але важливо в тих втратах не припиняти працювати і творити далі на корінні, ґрунті, які створювали важливі для нас люди. Тому й назва – «Перервана лінія», зокрема, передає наше бажання, щоби ця лінія не переривалася, щоби ми тримали її разом, – вважає мистецтвознавиця Марічка Цимбаліста. – Нам важливо, щоби в оцьому зібранні матеріалу було видно наскрізну лінію, ниточку, яка нанизує крихкість, непевність, сумніви, втрати, радощі, прикрості, щоби ми розуміли, що це все невипадково. Вже тепер, дивлячись із певної дистанції на спогади про Остапа і його роботи, бачимо, що він став тією ниточкою, яка поєднала різні речі та різних людей свідомо чи не свідомо. Навіть у цій експозиції проглядається багато різного мистецтва, не лише ікони, але й його живописне, малярське, його експерименти і парадокси. Хочемо, щоби ця ниточка не переривалась і ми з неї далі ткали. Сподіваємося, нам це вдалося, що він і далі надихатиме, ділитиметься, вчитиме нас, а ми розкручуватимемо нашу культуру».

На завершення проєкту друзі Остапа планують створити каталог його ікон на основі цієї експозиції, куди ввійдуть інші роботи, які не вдалося привезти на виставку. А також закликають зголоситися тих, у кого є твори авторства Остапа Лозинського.

«Остап показав приклад, як жертовно й самовіддано працювати, не користаючи з того, але віддаючи і ділячись. Тому ми повинні жити і продовжувати цю справу кожен на своєму місці, попри війну та великі випробування. Життя завжди переможе. Дякую всім друзям Остапа, які організували цю виставку, вшанували його! Бачу, що ви всі його дуже любили, та й, зрештою, любите, бо він лише перейшов (до іншого виміру) і ми колись із ним ще зустрінемося», – доповнює мама Остапа Лозинського пані Роксоляна.

Завдяки цій експозиції спостерігаємо творення Остапом власного сакрального простору, який відповідає нашим спільним пошукам людини, душі, Бога. Колись він казав: «Займаюся сучасним іконописом, бо все-таки я сучасна людина, сучасний митець. Іконопис – це для мене свого роду медитація. Передусім медитація думки. Коли працюєш над іконою, дуже багато значать сенси, смисли, які цінні не лише для тебе. Ти не маєш права перейти певну ідейну межу, червону лінію. Про це треба пам’ятати».