Цієї п’ятниці, 7 квітня о 17.00 у новій львівській галереї Shum (пл. Старий Ринок, 7) відкриють посмертну виставку художника та іконописця Остапа Лозинського "Перервана лінія". Цього понеділка йому мало б виповнитись 40 років, але він не пережив хвороби, його не стало 6 січня 2022 року.

«Остап відійшов рік тому, на Святвечір. Останнім часом сприймаю тільки оце «відійшов», а не «помер» чи «згас». Бо тоді це так ніби хтось був дуже-дуже близько коло тебе, що аж ти не міг його побачити в усій повноті, і оце відійшов...на недовгий час... і дав можливість з відстані побачити реальні масштаби своєї постаті», – твердить один із друзів автора виставки.

Зайвим буде казати, як це важко – робити проєкт Остапа Лозинського без Остапа Лозинського. Це ніби якась перервана лінія, струна, пружина, яку ми намагаємось втримати. Час, який нас розділив, ще недостатній, аби можна було ясно впорядковувати і аналізувати його мистецьку спадщину без відчуття відчаю і сліз. Нам бракує Остапа Лозинського, й цей біль не перестане. Та все ж – ми можемо разом із його друзями, колегами, людьми, які цінували його творчість спробувати зробити перший крок аби реконструювати ту лінію, яку, як ми тепер бачимо, він малював у безкінечність. І, в першу чергу, йдеться про ікону.

Кажуть, якщо розрізати лінію на дві частини – більшу і меншу, то ціла лінія буде відноситися до більшого відрізка так само як більший до меншого. Це такий собі універсальний принцип гармонії, який виявляє себе в природі, людині, науці та мистецтві. Принцип золотого перетину. Якось при розмові Остап радісно поділився своїм спостереженням – він спеціально перевірив свої роботи різних років і виявив, що у них той принцип завжди проявлявся, хоча він ніколи свідомо не ділив на відрізки і квадрати простір, який творив.

Ми залишилися, стали тим меншим відрізком, і дуже стараємося зберігати співвідношення пропорцій.

Cпільними зусиллями багатьох для експозиції зібрали більше семи десятків Остапових ікон, а також спогади, коментарі, які творять розповідь про Остапову дорогу в іконі. Тут і перші спроби в творчому іконописі, і пошуки ікони в живописі, і залюбленість народними образами, і захоплення давньою українською іконою, модерними шуканнями українських та європейських майстрів... відтак – спостерігаємо творення Остапом власного сакрального простору, який відповідає нашим спільним шуканням людини, душі, Бога: «Займаюся сучасним іконописом, бо все-таки я сучасна людина й сучасний митець. Іконопис — це для мене свого роду медитація. Передусім медитація думки. Коли працюєш над іконою, дуже важать сенси, смисли, які цінні не лише тобі. Ти не маєш права перейти певну ідейну межу, червону лінію. Про це треба пам’ятати».