У середу, 5 квітня о 18.00 в палаці Гната Хоткевича гостей чекають на презентацію книги «Бунт проти імперії: українські шістдесятники». Історик, культуролог, науковий працівник Інституту східноєвропейських студій на філософському факультеті Карлового університету в Празі Радомир Мокрик працював над монографією 10 років. Модеруватиме подію доцентка кафедри теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка, голова ГО «Українська асоціація культурологів – Львів» Оксана Дарморіз.

Під поняттям «шістдесятництво» приховується безліч культурних феноменів, людських доль та літературних творів. Ця книжка пропонує читачеві мандрівку в мікросвіт українських шістдесятників – молодих людей, які творили нову культуру в час хрущовської «відлиги». Заглиблення у світ, який всупереч правилам радянського тоталітарного режиму засновувався на принципах солідарності, взаємопідтримки та поваги між непересічними молодими талантами.

«І поки партійні чиновники з усіх можливих трибун від Києва до Москви нещадно громили шістдесятників і встромляли палиці в колеса їхній діяльності – молоді люди, видається, ще активніше взялися до творчої роботи. В травні 1963 року, вже після головних партійних зборів у Києві, епіцентр шістдесятництва на деякий час перемістився до Одеси. Саме на півдні України проводилися літературні семінари, куди з’їжджалися молоді письменники з усієї республіки. 1963 року в Одесу приїхали люди з уже усталеними переконаннями. Тоді тут перетнулися шляхи киян Леся Танюка та Миколи Вінграновського, львів’янина Богдана Гориня, місцевого письменника Володимира Яворівського, і що, мабуть, найбільш важливо, Василя Стуса, який приїхав з Донбасу» – пише Радомир Мокрик у тексті для «Історичної правди».

Важливі спогади про той час і Стуса зі щоденника Леся Танюка, які також увійшли до видання: «Найцікавіше враження – Василь Стус. Майже містика. Спочатку мені потай показали його погруддя – ліпить Сорока, тут, на місці, зрозуміти ще важко, але підборіддя, лоб, а особливо вуха музичні – Василеві. А тут і він сам, з рішучим ротом боксера й розслабленою усмішкою – мабуть, бо жарко. Настрій богемний, я думаю, вони тут не вчаться – просто підживлюють себе знаттям, що не один ти такий, у гурті легше. Читають свої твори, здебільша розмова компліментарна, хіба потім, наодинці – своє, зауваги. Не дуже лізуть один одному в душу, бо є все-таки єдність ситуації – погроми Драча, Вінграновського, Ліни Костенко й Некрасова в Києві, чуття загрози, спротив».

У  четвер, 6 квітня 2023 року, о 16.00 у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (вуд. Драгоманова, 5) відбудеться презентація книги «Франко як текст: досліди і досвіди» відомого франкознавця, директора Дому Франка Богдана Тихолоза. Це видання – проміжний підсумок його багаторічних студій над різними проблемами життя і творчості Івана Франка. Понад сотня різножанрових текстів (статей, рецензій, оглядів, полемічних виступів, інтервʼю тощо), написаних та опублікованих за останні 25 років (1996–2021), об’єднані не тільки оригінальною авторською концепцією, а й свідомою настановою на системну розбудову інтегрального франкознавства: мультидисциплінарного, багатожанрового, поліметодологічного, а воднораз заснованого на надійному джерельному й фактологічному фундаменті. Видання, адресоване не лише літературознавцям-філологам, а й гуманітаріям суміжних галузей та широкому колу зацікавлених читачів, узагальнює індивідуальний дослідницький досвід «стереометричного» фахового читання різножанрових творів письменника, мислителя, публіциста, його «зовнішньої» та «внутрішньої» біографії, контекстів та інтертекстів його драматичної життєтворчості.

«Іван Франко як речник національної ідеї надзвичайно актуальний в основних положеннях своєї політичної публіцистики. Він одним з перших казав, що згубна духовна недуга – москвофільство, застерігав, що цей шлях – глухий кут для української політичної думки та практики. Казав про необхідність соборності, почуватись українцями незалежно від того, з якого регіону хто походить, що національна ідея має визначати нас незалежно від приватних, політичних чи партійних інтересів, – наголошує Богдан Тихолоз у розмові для ukurier.gov.ua. – Маємо нині говорити не лише про російсько-українську війну, а й про багатовікове протистояння України як частки європейської цивілізації та росії. Франко – воїн у цій столітній війні, він твердо окреслив перспективи й орієнтири розвитку самостійної держави в колі вільних народів, а не в темному царстві, як називав російську імперію».