Війна змусила нас усіх більше шанувати своє українське. І це не пусті слова. Це твердження підкріплює особлива зацікавленість як наших громадян, так і іноземців українською культурою, зокрема кіномистецтвом. На щастя, зараз вітчизняна кіноіндустрія має чим задовольнити такий попит. Для прикладу, у різних кінотеатральних мережах Львова можна подивитися одразу чотири українські фільми – «Памфір», «Мавка», «Щедрик» і «Будинок зі скалок». Чим особливий кожен із них, розповідає «Львівська Пошта».

Потрапити на кіноперегляд довгоочікуваної драми «Памфір» від режисера та автора сценарію Дмитра Сухолиткого-Собчука не так уже й просто. Радимо купувати квитки заздалегідь, у нашому місті її покази збирають аншлаги, бо фільм уже вважають одним із найсильніших в історії нового українського кіно. Львів став одним із перших міст в Україні, де презентували цю роботу, яка вийшла в національний український прокат 23 березня.

У центрі сюжету історія родини Леоніда на прізвисько Памфір. Аби уникнути спогадів про темне минуле, він, як і належить порядному сім’янину, їздить на заробітки до Польщі й намагається побудувати для родини не лише новий будинок, але й світле майбутнє. Удома на нього чекають любляча жінка Олена та син-підліток Назар. Однак цього разу для родини все обертається справжньою драмою…

Перед тим, як потрапити до українського глядача, «Памфір» спричинив справжній культурний резонанс. Прем’єра відбулася в межах «Двотижневика режисерів» на Каннському кінофестивалі, також кінострічка отримала гран-прі Каїрського міжнародного фестивалю і Міжнародного кінофестивалю «Молодість» та була представлена в програмах фестивалів у Роттердамі та Карлових Варах.

Повнометражний анімаційний фільм «Мавка. Лісова пісня», який вийшов у прокат 2 березня, не перестає збирати повні зали. Роботу режисерського дуету Олега Маламужа і Олександри Рубан та студії Animagrad, яка поєднала жанри комедії, фентезі та лавсторі, дивляться як юні, так і дорослі. Цей проєкт уже встиг викликати не тільки захоплення та порівняння з роботами титана кіноіндустрії – Disney, а й критику, мовляв, мультфільм створили за мотивами п’єси Лесі Українки, але від її твору там мало що зосталося. Сюжет справді відрізняється від оригінальної п’єси «Лісова пісня». Зі слів творців проєкту, ліризм та мотиви поеми залишилися, а от фінал мультфільму відрізняється. 

Мавка – Душа Лісу – закохується у людину, талановитого музику Лукаша та опиняється перед складним вибором: кохання чи обов’язок лісової берегині. Це історія про магічну силу кохання, яке об’єднує, рятує та дарує життя. Тільки воно здатне відкрити в людині дивовижні здібності та якості, з допомогою яких можна подолати зло та людські вади. 

Художники мультфільму ретельно опрацьовували кожен окремий кадр та епізод, подекуди закладаючи елементи з потаємними сенсами. Їх настільки багато, що після кожного перегляду можна знаходити щораз нові деталі. Наприклад, приховані символи, присвячені українській літературі. В одній із локацій на стіні, де зазвичай у сільських хатах висіли ікони, можна побачити триптих із портретів Тараса Шевченка, Лесі Українки та Івана Франка. А ще в одній сцені вдасться розгледіти постамент Катерині – головній героїні однойменної поеми Шевченка. 

Історичну драму «Щедрик» Олесі Моргунець-Ісаєнко, яка вийшла на широкий екран 5 січня, демонструють останні дні. Тож встигніть подивитися.

У «Щедрику» описані події, що розгортаються в 1938 році у Івано-Франківську (тодішньому Станіславові). Одна імперія витісняє другу, правлячі режими ворогують, стрімко змінюється довколишній світ. У одному будинку в сусідстві жили кілька сімей різних національностей – українці, поляки, німці та євреї, яких об’єднало одне горе – війна: на зміну репресивній машині СРСР приходить каральна система Третього Райху. Буремні події не залишили шансів на щасливе спокійне життя ні для кого з дорослих. Завдяки викладачці співів Софії шанс бодай на якийсь час почуватися безпечно здобули діти. Разом співаючи, вони забували про страшне сьогодення і мріяли про щасливе майбуття. В безвиході поневолення українська родина прийняла до себе дітей, батьки яких стали жертвами окупантів, та самовіддано оберігала їх, наче власну донечку Ярославу. Дівчинка понад усе мріє примирити весь світ завдяки українському «Щедрику», який намагаються стерти з її пам’яті. Однак слова святкової пісні ведуть до світла в суцільному мороці німецького та радянського поневолення.

Усе ще можна подивитися документальну роботу «Будинок зі скалок» Симона Леренґа-Вільмонта. Цей фільм-спостереження за життям дитячого притулку у виснаженому війною Лисичанську демонструють в Україні з 9 березня. Це друга в історії незалежної України кінострічка, яка отримала номінацію на «Оскара» як найкращий документальний повнометражний фільм. Кінороботу відзначили призом за режисуру Sundance Film Festival та як найкращий документальний фільм (Film Independent Spirit Awards) і найкращий європейський документальний фільм (European Film Awards).

На момент зйомок від лінії фронту його відділяли всього 20 кілометрів. Герої фільму – діти, позбавлені батьківського піклування. Тут, у притулку, вони не назавжди, а поки не вирішиться їхня подальша доля: потрапити в прийомну сім’ю або ж в інтернат. Покинуті батьками діти можуть довіритися лиш одне одному і небайдужим соцпрацівницям, які роблять усе від них залежне, щоб у вихованців було дитинство. Навіть коли чути віддалений гуркіт вибухів.

Фільм є копродукцією чотирьох країн – Данії (продюсерка Моніка Геллстром / Final Cut for Real), Швеції (продюсер Тобіас Янсон / STORY), Фінляндії (продюсер Самі Ягнукайнен / Donkey Hotel) та України (продюсерки Дарія Бассель та Віка Хоменко / Moon Man). Лінійним продюсером та другим режисером кінороботи є Азад Сафаров.

«Нам прикро, що в Голлівуді заплющують очі на війну, яку розв’язала росія, на геноцид, який відбувається просто зараз у центрі Європи, і лицемірно говорять про те, що «Оскар» поза політикою, в той же час надаючи майданчик для політичних промов про «вільну росію». Попри все, ми радіємо, що у команди фільму «Будинок зі скалок» була можливість привернути увагу до України, до війни, говорити про російські злочини, – пояснює Азад Сафаров. – Нам не дали «Оскара», але у нас не відняти наш голос. Розкажіть про «Будинок зі скалок» своїм друзям за кордоном, поясніть, чому ця стрічка важлива. Підтримайте творців фільму і обов’язково підіть на «Будинок зі скалок» у кінотеатр. Ця історія має бути почута і побачена».