Пан Лайно
Лео Каракс, французький режисер, про роботу, що дає відчуття безсмертя
Лео Каракс, французький режисер, про роботу, що дає відчуття безсмертя
На DVD вийшов чудовий фільм "Токіо!", що минулого року входив до програми "Особливий погляд" Каннського кінофестивалю. Стрічка складається з трьох новел, які зняли Мішель Гондрі, Лео Каракс та ЧунХо Бонг.
Три новели про Токіо, зняті трьома зовсім різними режисерами, - це чудова нагода подивитися на місто із трьох різних сторін. Хоча сприймати цей альманах як путівник по місту, з огляду на особистості його авторів, усетаки не варто.
Мішель Гондрі ("Вічне сяйво чистого розуму", "Наука сну") зняв першу новелу "трилогії" "Дизайн інтер'єрів", що починається як побутова історія про молоду пару, а продовжується як сюрреалістична притча про те, як дівчина поступово перетворюється у ...стілець.
Кореєць Чун ХоБонг придумав історію "Потрясаючи Токіо". Її герой - хікіморі, тобто самітник, що сидить роками у квартирі, не виходячи на вулицю. Одного дня герой ХоБонга звертає увагу на дівчину, яка приносить йому піцу. Те, що вона теж вирішує стати хікіморі, змушує його залишити домівку вперше за 11 років. Починається землетрус, що виганяє людей надвір. Все зрозуміло й за змістом, і за формою.
Лео Каракс ("Коханці з Нового мосту") вирішив бути більш радикальним. Його герой ні в що не перетворюється і не соромиться бродити містом. Він просто рудобородий монстр із каналізації, що харчується хризантемами й банкнотами, час від часу між іншим вчиняючи масові вбивства. У світі є лише троє людей, що говорять його мовою, а звати цю істоту - пан Лайно. "Лайно" - так називається й короткометражка Каракса, придумана й зроблена з великою винахідливістю і з певною часткою чорного гумору. До того ж Лайно грає чудовий актор Дені Лаван.
Були часи, коли Лео Каракс разом із ЖаномЖаком Бенексом та Люком Бессоном були надією французького кіно. Їх називали другою новою хвилею. А що сьогодні? Останній фільм Бенекса вийшов сім років тому. Бессон винний у перетворенні французького кіно в машину з виробництва грошей. А Каракс іноді знімає. Здається, він утомився й розчарований у всьому, що відбувається довкола, він говорить дуже мало й коротко. Як у півгодинній новелі "Merde".
- Ви пережили культурний шок, опинившись в Азії?
- Це була далеко не перша моя поїздка в Азію, і в Токіо в тому числі. Своїх перших вражень я не пам'ятаю. Цього разу мені було не дуже комфортно працювати - я знімав за п'ятнадцять днів за дуже невеликі гроші і технікою, до якої я не звик. Ніколи не думав, що буду знімати відео. Але мене цікавив цей експеримент.
- Чим зацікавили японські продюсери?
- Можливістю знімати кіно.
- Тобто така істота, як пан Лайно, могла з'явитися у будьякому місті світу?
- Абсолютно.
- Дивлячись Ваш фільм, мимоволі згадуєш Годзіллу, яка зруйнувала Токіо. У Вас були подібні асоціації?
- Звичайно, я використовував у фільмі прикмети японської попкультури, але про Годзіллу згадав пізніше. Мені довелося використовувати й інший винахід японців - ручну камеру.
- Фільм визначає Ваше ставлення до сучасного світу?
- У певному сенсі це новий вид божевілля. Фільм і комічний, і страшний водночас. Я створював його дуже швидко, одне придумувалося за іншим, і насамперед - Дені Лаван, який зіграв Лайно, я не можу назвати його персонажем. Він дитина в тілі чоловіка. Для мене це дуже політичний фільм, новий Чаплін, котрий висміював те, що бачив навколо себе. Це істота, що уособлює для мене регресію, до якої всі ми сьогодні йдемо. Ми бачимо її навколо себе - досить подивитися, кого ми вибираємо - у Франції, Італії, двічі в Америці й Росії. Агресія, нетерпимість, націоналізм - все це є у фільмі...
- І Ви не бачите майбутнього, адже пан Лайно планує вирушути до НьюЙорка?
- Так, я хотів би зняти продовження в НьюЙорку, можливо, з іншою істотою. Але про майбутнє - я нічого не знаю.
- Ви знімаєте нечасто, як себе почуваєте за камерою?
- "Merde, shіt!", але було чудово. Для мене це був екстремальний досвід, але будьякий фільм мені давався важко, особливо "Коханці з Нового мосту". Лише перша картина далася легко. Але я все одно люблю зйомки - я мазунчик долі, у мене чудові актори...
- Важко чому?
- Щоб зняти фільм, потрібна дуже велика концентрація. Це божевілля, але добре. Для мене...
- За Вашими словами, Вам важко знімати у Франції. Нічого не змінилося?
- Мій попередній фільм я зняв у Франції. Але це нічого не міняє. Кіно знімаєш не в країні, а з людьми... У Франції, щоб зняти фільм, потрібні роки, усі думають тільки про гроші, говорять тільки про гроші. В Японії мені було в цьому сенсі набагато простіше.
- У 1984 році фільм "Хлопець зустрічає дівчину" був дуже добре прийнятий у Каннах. Ви пам'ятаєте свої тодішні відчуття?
- Пам'ятаю тільки, що був дуже щасливий, але чому - моя пам'ять не зберегла. Пам'ятаю самотність, але це звичайне почуття, коли фільм уже зроблений.
- Що Вас робить щасливим?
- Робота. Зйомки дають відчуття безсмертя, життя, невразливості. Я не можу багато думати про щастя, тоді я не буду щасливий.
