До Дня Незалежності України на великі екрани виходить воєнний екшн «Снайпер. Білий ворон» режисера Мар'яна Бушана. «Львівська Пошта» відвідала допрем’єрний показ цього фільму і розповідає, чому його однозначно треба подивитись.

Після повномасштабного вторгнення росії це перша кінострічка на тему війни, що виходить у національний кінопрокат.

«Ми першими в Україні наважилися відновити національний прокат і переконані, що «Снайпер. Білий Ворон» виходить як ніколи на часі. Боляче дивитися, що в цю хвилину коїться на Донеччині, Луганщині, Харківщині, Херсонщині, поблизу Миколаєва, Дніпра, Запоріжжя, що українські міста потерпають від російських ракет, – каже керівниця напрямку кінотеатральної дистрибуції FILM.UA Group Надія Коротушка. – Ми маємо боротися, кожний на своєму фронті. Українська кіноіндустрія не повинна зупинятися та поступатися мейджорам, адже за вісім років боротьби за Незалежність ми досягли блискавичних успіхів, і зараз виходимо до українського глядача з надважливою історією в надважливий для кожного українця день».

Створений за підтримки Держкіно фільм режисера Мар'яна Бушана «Снайпер. Білий ворон» – це рефлексія на перебіг російсько-української війни 2014 року, що охопила Луганщину та Донеччину, а в 2022 році розтеклася кривавою раною по всій території Незалежної України.

Історія Миколи Вороненка заснована на реальних подіях. Це шлях трансформації пацифіста у справжнього снайпера з позивним Ворон, який вступає в запеклу боротьбу за свободу та справедливість, попри власні принципи та упередження.

«Раніше мріяв, щоб моє життя було цікавим, як у кіно. Хоч тоді не уточнив, звісно, якого саме жанру. Тож, якщо ви про щось мрієте, робіть це обережно, бо мрії мають здатність здійснюватися, – розповідає прототип головного героя Микола Воронін. – «Снайпер. Білий ворон» – це історія помсти. Але помсти не за одну людину. Творцям фільму вдалося втілити це на сто відсотків. Перед кожним пострілом я кажу одні й ті самі слова: «Я син цієї землі, земля моя мати. Краплі сильні дай мені, щоби краще стріляти. Це не моя рука карає, а рука Божа. Дай мені сили Боже, щоби знищити все вороже на цій землі».

Сьогодні ця розповідь крізь призму історії снайпера з позивним Ворон, – історії про воєнне українське безчасся, про роль українських снайперів в російсько-українській війні 2014-2022 років, – є відповіддю на питання «за що ми боремося» та «чому маємо перемогти».

Як мінявся сценарій упродовж творення фільму розповідає його співавтор та режисер-постановник Мар’ян Бушан. – «Із 2014 року я шукав воєнну історію про добровольця, який став на захист України у боротьбі з російськими загарбниками і врешті-решт натрапив на історію Миколи Вороніна – еко-поселенця із Горлівки, що на Донеччині, який став снайпером. Спочатку я запропонував Миколі зняти фільм, заснований на його історії: ми багато разів бачилися, він читав сценарій, додавав коментарі. Та згодом я вирішив відмовитися від «фільму-біографії» і зробити жанрове кіно. Так у сценарії поступово з’являлися події, яких не було в реальності, але які могли б існувати в реаліях війни на Донбасі».

Продюсер кінострічки Артем Денисов зауважує: «Ми завершили фільмувати «Ворона» у 2020 році й не могли подумати, що кадри, відзняті взимку, виявляться дещо пророчими, що 24 лютого 2022 року змінить життя кожного українця, розділивши на «до» та «після». Упевнений, що вихід фільму, приурочений до Дня Незалежності – це правильний крок, адже зараз на кону наша Незалежність та Свобода. Віримо, що наше кіно вкотре нагадає, що війна постукала в мирні українські будинки ще вісім років тому й увесь цей час українські воїни мужньо боронять нашу землю – так само як і наш Снайпер».

Ролі у фільмі виконують Павло Алдошин, Марина Кошкіна, Андрій Мостренко, Роман Семисал, Олег Драч, Роман Ясіновський, Олег Шульга. Режисер – Мар'ян Бушан, автори сценарію – Мар'ян Бушан та Микола Воронін, оператор – Костянтин Пономарьов, продюсер – Артем Денисов. Фільм створено кінокомпанією UM Group за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Кінотеатральну дистрибуцію фільму проводять FILM.UA Distribution та Кіноманія. Зйомки фільму тривали упродовж 2020 року у супроводі воєнного консультанта-інструктора зі снайпінгу та за підтримки Національної Гвардії України. 

Виконавець головної ролі Павло Алдошин з особливими емоціями згадує про фільмування однієї зі сцен, а саме повернення на могилу дружини: «Це була тяжка зміна. Тяжка сцена. Дякую режисеру, що він дозволив мені в ній відчувати. Відчувати те, що я мав у собі особистого, навіть не персонажа, не ролі, а своє... Сподіваюся, все вийшло так, як має краще аби цю історію відчув кожен, хто її торкнеться». І ділиться відчуттями від того, що фільм тепер можуть побачити й інші: «Ось наш «ворон» і вилетів. Весь цей час він тільки міцнів в сенсах і змістах. І зараз вже немає ніякою різниці: кіно це чи реальність зі мною трапилася. Та я хочу подякувати всім, хто повірив в цю історію, всім, хто був небайдужим до процесу. Це дуже важливе кіно для нашої країни зараз і назавжди».

Доля повернула так, що тепер він має нагоду ще більше відчути свого персонажа, бо, як і колега Роман Семисал, від початку повномасштабного вторгнення став до лав захисників України. І спеціальна воєнна підготовка, яку виконавець головної ролі пройшов за пів року до початку зйомок, тепер йому ще й як згодилась. «Тут все як в кіно з єдиною відмінністю – дубль тільки один. Я на війні, вона продовжується кожного дня, кожної секунди. Зі мною завжди є люди, янголи і... камера. Вона фіксує. Бо війну дуже швидко забувають ті, для кого вона не відбувається фізично. Якщо для «якихось» українців війна є, а для решти її немає – це різні світогляди, – розповідає актор. – Перебуваючи у місті К у формі іноді натикаюся на погляди людей, які говорять «у нас немає війни. їдь туди де є війна. навіщо ти нагадуєш нам про смерть і небезпеку». Це рівень свідомості, який я ніяк не хочу виправдовувати. Боротися – це вибір. Нація – це світогляд. Перемога, як і війна – для всіх, торкнеться кожного, бо війна тут не назавжди. Совість – кожному своя. Дякую кожному за те, що в молитвах, подумки, грошима, штанами, обідами, кавою... зі мною. З вами мені далі пліч-о-пліч».

На початку тижня Павло Алдошин написав дуже важливий допис про те, що війна триває. Це нагадування тим нашим співгромадянам, які, здається, вже забули про неї:

«Вітаю, мої люди. Подумав, що кров і зруйнована техніка вам так набридли, що ви забили мою стрічку подорожами по морях і відпочинках в горах. Добре. Життя продовжується, психіка не залізна, певно так має бути. Головне в цьому угарі пам'ятати. Зараз там, де не бахкає (Європа) вже почали готуватися до зими, тому їм та Україна вже набридла більше, ніж вам новини з війни. Тому важливо, щоб українцям не було байдуже. Щоб кожен українець був принаймні зараз борцем, а не пристосуванцем. 

Не нехтуйте новинами про допомогу або обмін полоненими. Розповсюджуйте, долучайтеся. Полонені Азовсталі все ще живі і потребують голосу на весь світ. Не звикайте до цього мовчання. Оманлива колиска безпеки дуже підступна і може кожної миті обірватися, якщо ми втрачаємо пильність.

Ворог дуже сильний, але ми сильніші. Він нам слово, ми йому десять. Зараз біля кордону і на окупованих територіях зусереджено набагато більше техніки, ніж 24 лютого. Небезпека не минула. Та це вже агонія. Україна переможе. І ми всі, хто на фронті, хто готується туди до ротації – віримо в перемогу. Віримо, що Крим – це Україна і запрошуємо всіх, хто з цим там зараз не погоджується валити, допоки міст ще цілий. Бо прийдуть «найнаціоналістичні» батальйони і ми вже тоді про паляницю питати не будемо. Або будемо, тільки не про паляницю. Ми віримо, що Донбас – це Україна: був, є і буде. І ми знайдемо спільну мову, тим більше, що земля і культура у нас єдні.

А війна – це кров, час і ресурси. І допоки ці складові не досягнуть критичної відмітки, у війнах перерозподілу світу і сфер впливу нічого не вирішиться. Але в цьому протистоянні у нас є змога зайняти найвищий п'єдестал, тому лупаймо цю скалу, брати та сестри! Нам би вижити. Нам би побачити і дітям показати. А все решта – тимчасовість. Зберігайте бадьорість духу, пильність, допомогайте ЗСУ, дітям, немічним, лікарням... Ми сила, назва якої звучить гучно і лунає далеко – ми українці!».

Варто зауважити, що хоч кіно і українське, але першими його побачили не українські глядачі. «Снайпер. Білий ворон» був в прокаті у Латвії, Литві, Естонії і в обмеженому прокаті у США. Саме звідти російські пірати злили в інтернет копію фільму. Про це в інтерв’ю «Детектору медіа» розповіла Надія Коротушка.

«У липні «Снайпер» вийшов у прокат у США, міжнародною дистрибуцією проєкту займалася не Film.ua Distribution. Одночасно з прокатом американський дистриб’ютор відкрив ОТТ (Медіа-послуга over-the-top – це послуга потокового мультимедіа, пропонується безпосередньо глядачам через Інтернет, оминаючи платформи кабельного, ефірного та супутникового телебачення – компанії, які традиційно виступають контролером або розповсюджувачем такого контенту. – ЛП). «Піратки» в інтернеті не було до моменту старту українського прокату. Перша піратська копія з’явилася наприкінці липня, коли ми почали активно рекламувати прокат в Україні. Вона з’явилася саме через реліз на американській платформі, навіть у російському дубляжі. Приблизно в той же час рейтинг фільму на IMDB «обвалили» російські користувачі. Ми мали вибір: відмовитися від роботи з цим фільмом або продовжувати боротьбу. Ми обрали друге, розуміючи всі втрати. Ведемо війну й тут, і не збираємося здаватися».

Вона додає, що дивитися в інтернеті піратську копію, злиту росіянами, або йти в кіно на повну версію українського фільму – тут вибір очевидний: «Глядачам варто зрозуміти, що це важливий вибір. У меседжах промокампанії за допомогою всіх інструментів ми переконуватимемо їх у важливості цього вибору. У тому числі ми давно планували запровадити систему відрахування якогось прийнятного відсотка від продажу квитків у кінотеатрах на армію та на спецрахунок Держкіно на розвиток кіноіндустрії. Поки що не розумію, як саме це працюватиме, – ще в процесі обговорення з нашими партнерами, «Кіноманією» та кінотеатрами».

За приблизними підрахунками, втрати для українського прокату через дії піратів можуть сягнути близько 100–150 тисяч доларів.

«Нам знадобився тиждень, щоб зачистити «піратку», але, на жаль, процес розповсюдження нелегальних копій зупинити неможливо. Поки є джерело «піратки» (в нашому випадку – це американська платформа), «піратка» буде. І що масивнішим є промо українського фільму в Україні, то більше «піратки» з’являтиметься».

Але якби не прокат в США, новина про вихід фільму не набула такого розголосу. Саме завдяки показу в Америці визнані міжнародні видання дізнались про цю кіноісторію і схвально відгукнулися про неї. Los Angeles Times наголосив на його актуальності та значущості: «Як і багато інших фільмів про самотніх стрільців, «Снайпер. Білий ворон» побудований на напруженому протистоянні, яке для нашого героя є лише незначною частиною відновлення справедливості. Настільки мирний початок історії та її розвиток, зосереджений на відданості помсти – це контраст, який важко осягнути. Зрештою, як і імперіалістичну війну».

У New York Times відзначили майстерність режисера у поєднанні жанрів: «Бушан використовує різні стилі, виявляючи неочікувану схильність до динамічної дії попри більш стримані перші півгодини фільму. Він порадує кожного, хто шукає насичений воєнний екшн, проте режисер не дає стрілянині розпочатися, поки кожен не зрозуміє, що лежить на терезах».