Понад 250 мистецьких акцій – концертів у залі філармонії, вуличних заходів, подій для внутрішньо переміщених осіб – провели у Львівській філармонії від початку повномасштабного вторгнення росії. Про це в «Медіацентрі Україна» під час брифінгу з нагоди завершення сезону розповів генеральний директор Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика Володимир Сивохіп. Її колектив, як і більшість свідомих українців, з перших днів війни не зміг стояти осторонь і взявся допомагати чим може, наближаючи своєю працею нашу перемогу. Філармонія перетворилася на гуманітарний штаб, її працівники переправили нашим воїнам понад тридцять автівок, активно працюють з партнерами для збору коштів та різної допомоги, зокрема медичного обладнання. І ось так, поміж коробок з «гуманітаркою», які стоять у концертних залах, не перестають творити, долучати містян і гостей до слухання творів високої музики.

Окрім цього, з лютого філармонія почала роботу над своїми нотними архівами.

«Ми щодня відправляємо ноти українських композиторів до якоїсь країни. До 24 лютого цього не було, про українську музику практично не говорили. І це мене переконує, що наша музика має велике майбутнє», – каже Володимир Сивохіп.

Попри війну, музиканти Львівської філармонії активно гастролюють світом. Щоправда, спершу через обмеження на виїзд чоловіків за кордон на гастролі вирушала лише жіноча частина колективу. 

«Ми створили ноу-хау: жіночий квінтет, жіночий квартет, жіночий камерний хор «Глорія», – веде далі генеральний директор Львівської філармонії. – Тепер уже їздимо в повному складі. Були в Польщі, Німеччині, Грузії. У серпні знову плануємо їхати до Польщі».

Важливим напрямком діяльності цієї культурної установи під час війни став проєкт «Україна-2022. Музи не мовчать», який започаткували ще в березні. Зі слів комерційного директора Львівської філармонії Богдана Сегіна, цей проєкт допомагає музикантам з інших регіонів України. В його межах уже дали 33 концерти. 

«Багато музикантів переїхали до Львова з Києва і Харкова та шукали можливості реалізуватися в своїй професії. Тож ми започаткували концерти з трансляціями без глядачів у залі. Завдяки цьому збираємо донати і так виплачуємо музикантам гонорари», – розповідає Богдан Сегін.

Із читачами «Львівської Пошти» він поділився історіями про те, як музиканти та композитори дають собі раду з переживаннями під час війни і скеровують емоції на творення нової музики.

«Перше, що спадає мені на думку, це всім відома пісня «Пливе кача», яку опрацював Віктор Рекало – київський віолончеліст родом із Харкова, якому довелося переїхати до Львова. Березень і квітень цього року він провів у нашому місті, саме тоді й виконав цю роботу. Спочатку цей твір був призначений для виконання ансамблем київських солістів, які виїхали на гастролі ще перед війною і «застрягли» за кордоном. Завдяки їм він звучав у кожній країні Європи, а в квітні – у нашій філармонії. Це приклад того, як музиканти творять під час війни, – веде далі Богдан Сегін. – А що стосується композиторів, я можу говорити про це, бо сам є композитором, то в перші місяці війни ми ввійшли у ступор, в нерозуміння й відторгнення творчих процесів. Мене особисто дуже рятувала концентрація уваги на організаційних процесах, які тривали у філармонії. Але, як не дивно, зараз я отримую звернення з-за кордону щодо творчих замовлень. Не всі просять писати музику про війну, на тему війни. Але, замовляючи нову музику, іноземці допомагають і підтримують українських композиторів».