Цілий місяць вони стояли при цій ріці.
Цілий місяць ріка була нерухома й близька.
Не можна було палити вогонь, і мовчали курці.
І з цього боку стояли війська.
І з того боку теж – стояли війська.
Чорна ріка,
тече собі чорна ріка.
Важко бути з нею так довго разом.
Яка вона в серпні глибока, яка в’язка.
Якою вона буде, коли впаде в Азов?
Чути було, як у темряві працюють серця.
Ніхто не знав, що буде наприкінці.
І течією з півночі їм принесло мерця –
непоквапливого, як усі мерці.
Ніби його сюди принесла давня біда,
і тепер ось розвертала в різні боки.
В пробитих легенях його стояла вода –
чорна солодка вода степової ріки.
Йди, чоловіче, звідси, проминай береги,
забирай із собою свою смерть і страх,
тут і нам, живим, не вистачає снаги,
а що вже мертвому робити на цих берегах?
Забирай свою смерть із собою, забирай її,
забирай її подалі від цієї ріки,
забирай її з темної течії,
забирай звідси мертві свої кулаки.
Течія прорізалася в теплій руді.
Місяць відбивався в лисичих очах.
А він лежав, розкинувши руки, на серпневій воді,
важкий, мов хрест на чоловічих плечах.
І тягнувся річищем кудись на Схід,
тягнувся цим безкінечним дінцем,
і чоловіки при березі дивились йому услід,
і плакали за цим мерцем,
ще за одним мерцем.
Земля сполоханих риб і степових птахів.
Земля золотих пшениць і палених трав –
хтось напише колись історію цих берегів,
історію цих русел і цих переправ.
Хтось впише в цю історію всі імена,
імена гострих акацій і зелених кропив.
Правий берег, об який б’ється луна.
Лівий берег, з якого ніхто не відступив.

Тільки не пиши мені про війну,
розкажи, чи є біля тебе сад,
чи ти чуєш коників і цикад,
і чи повзають равлики по в'юну.
Як у тих далеких від нас краях,
називають люди своїх котів?
Те, чого найбільше би я хотів,
щоб не було суму в твоїх рядках.
Чи цвіте там вишня та абрикос?
І якщо подарують тобі букет,
не розказуй, як бігла ти від ракет,
розкажи, як добре нам тут жилось.
Запроси в Україну до нас гостей,
всіх, кого зустрінеш на чужині,
ми покажемо кожному по війні,
як ми вдячні за спокій своїх дітей.

Як вас, дітоньки, захистити, як?
Взявся бомби сіяти маніяк.
Знай справляє нелюд страшні жнива...
Ой, калина хилиться… Ще жива.
Чорне серце в нелюда не болить…
– А я бачив, як матуся горить.
У машині. Мама, матуся, ма…
– А у мене ручок тепер нема…
– А мій Джек лишився в квартирі сам.
У машині місця забракло псам…
– А мій братик миру не бачив ще,
Народився місяць тому лише…
Як вас, дітоньки, захистити, як?
Чи достатньо в тата міцний кулак,
А чи стане сили його словам…
А калина квітне і ожива!