Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» презентувала пісню в межах нового проєкту «Друзі з фронту».

Про історію його виникнення «Львівській Пошті» розповів керівник, диригент, заслужений діяч мистецтв України Дмитро Кацал. Військовослужбовець-дударик Орест Рись, перебуваючи на реабілітації у Львові, навідався до хористів із пропозицією записати одну з пісень для підняття бойового духу і на добру згадку. Обрали гімн куреня «Ордену Залізної Остроги» Українських січових стрільців (youtu.be/dGO216V1AXs).

«Презентуємо вашій увазі нашу чергову прем’єру! При нагоді записуватимемо із нашими хлопцями, які на фронті, такі музичні листівки в межах нового проєкту «Друзі з фронту». Прем’єри відбуватимуться на нашому YouTube. Слухайте і коментуйте – для нас це важливо!» – кажуть у капелі.

Окрім «Друзів з фронту», «Дударик» провадить проєкт «Прийняття». Щочетверга о 14.00 за посиланням та на facebook.com/Dudaryk.choir капела презентує пісні, які поцупили у нашого народу московити.

Хористи ідентифікують співанки, відшукують оригінальний текст, далі твори аранжують, розучують (період прийняття тривав приблизно пів року) і презентують в медіа широкому загалу. Зібрані під час проєкту кошти передадуть Збройним силам України.

Уже можна почути п’ять відновлених композицій. Першою стала «Знамено», яку створили феноменальні автори Володимир Івасюк та Олесь Гончар. Але наша спільна біда в тому, що історія була «денацифікованою», як і вони в подальшому. Однак тепер настав час реінкарнації пісні.

«Любо, братці, любо…» стала гімном світового анархізму, була успішно експропрійована «совітами» на довгі десятиліття. Її залишив по собі юнак із Гуляйполя, самородок і військовий вундеркінд. Махно – це наша історія, не важливо, добра чи зла. Важливо, що ми з вами сьогодні її маємо і не віддамо нікому.

«Розпрощався стрілець» – пісня знана і співана, не зникала з поля зору ні на мить, принаймні на заході України, проте і її поцупили мокшанці й видавали за червоноармійську. Скоригували текст, переклали російською і зліпили мотиваційну красногвардійську пісню. Та маємо пам’ятати, що це наше надбання, наша культура, наша традиція. 

«Чорна рілля ізорана» – українська козацька балада. Її «Дударик» записав у пам’ять про наших Героїв, які вже не повернуться з війни росії проти України. Та ми неодмінно переможемо і помстимося за них!

Цей твір у виконанні Василя Жданкіна пролунав у 1989 році на фестивалі «Червона Рута». Те виконання й донині залишається еталонним (youtu.be/ZSYtacmNTmw). У «Дударику» його переосмислили і записали а капела з найкращими солістами – Юрієм Йосифовичем, Романом Липаком та Назаром Лозинським у мелодичній і текстовій версії першоджерела.

«Ой мороз, мороз», яку москалі вважають «російською народною». Хоча вона була популярна в Україні, на Вінниччині, ще на початку ХХ століття. Українці співали її задовго до того, як росіяни, змінивши текст. Спершу хористам було складно братися за цю пісню, яку роками використовувала російська пропаганда, але, заспівавши українською, відчули її красу.