Днями у каннському Thеаtre Croisette в одній із найпрестижніших програм Каннського кінофестивалю «Двотижневик режисерів» показали створений за підтримки Держкіно повнометражний ігровий дебют українського режисера та сценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір». Кінострічка претендує на «Золоту камеру» – премію Каннського кінофестивалю, яку присуджують за найкращий дебютний повнометражний фільм.

«Двотижневик режисерів» – це самостійна секція Канн, заснована після подій 1968 року, коли фестиваль скасували через студентські заворушення. В основу програми покладений принцип «кінематографісти для кінематографістів»: навіть відбір до цієї секції – певне визнання, яке зазвичай отримують лише режисери, котрі вже зробили собі ім’я. Цього року одним із них є український режисер-дебютант Дмитро Сухолиткий-Собчук.

У центрі сюжету фільму – кремезний чоловік на прізвисько Памфір (Олександр Яцентюк), в минулому контрабандист, який нині заробляє будівельними роботами. Він повернувся із заробітків до рідного села напередодні зимового карнавалу Маланки. Памфір має побожну дружину (Соломія Кирилова) і сина-підлітка Назара (непрофесійний актор Станіслав Потяк). І через необережний вчинок сина Памфір опиняється перед необхідністю знову порушити закон, хоча й присягався цього не робити.

«Соціуму потрібні міфологеми – нові орієнтири, що виникають з потреби в комусь сильному, відважному, незламному. І важливо, щоб вони були сучасними: базувалися не на далекому, але на ближньому минулому, котре ми самі для себе міфологізуємо, – каже режисер і сценарист фільму Дмитро Сухолиткий-Собчук. – Нам не потрібен Гастелло – нам потрібен «Привид Києва». Нам потрібна дівчина, котра виводить собак з Ірпеня. Це зриме месіанство тут і зараз. І цю нову міфологію «тут і зараз» неможливо очорнити, як у випадку з героями минулого, бо все це ми бачимо на власні очі. Такі приклади незламності нам зараз потрібні. І ми маємо розуміти, як вони народжуються. І ось «Памфір» – це, власне, один зі сценаріїв того, як народжується міфологема».

Фільм створений у копродукції України (Bosonfilm), Франції (Les Films d’Ici), Польщі (Madants) та Чилі (Quijote). Проєкт 2019 року став одним із переможців Одинадцятого конкурсного відбору Держкіно в секції авторських повнометражних ігрових фільмів спільного виробництва.

«Після Канн у «Памфіра» заплановані прем’єри в Північній та Південній Америці, Африці, Азії. В нашого міжнародного сейлз-агента Indie Sales є варіанти не лише для кожного континенту, а й для кожної території – як у контексті прем’єри, так і участі у фестивалях, – пояснює продюсерка Олександра Костіна. – Також завдяки міжнародним партнерам ми маємо гарантію релізу на території кожного з них: у Польщі, Франції, Чилі, Нідерландах, Швеції, Швейцарії, Люксембурзі та Німеччині. Ну і, звісно, сподіваємося на щонайшвидшу можливість прем’єри та релізу в Україні».

Від перших драфтів сценарію «Памфір» готували майже сім років. Над сценарієм Дмитро Сухолиткий-Собчук кілька років працював у престижних творчих майстернях: туринській резиденції TorinoFilmLab (Script&Pitch), Midpoint Intensive у межах фестивалю в Карлових Варах, а також у Cinefondation – програмі підтримки молодих кінематографістів із різних країн під патронатом Каннського кінофестивалю з дуже жорсткою селекцією і малою кількістю учасників.

Понад пів року – із січня по жовтень «карантинного» 2020-го – тривав підготовчий період, що включав численні експедиції у локації Карпат. Безпосередньо зйомки відбувалися з жовтня 2020-го по березень 2021року в Чернівецькій та Івано-Франківській областях. Після цього – рік постпродакшну, останній етап якого, який збігся з аплікацією до Канн, був дуже складним, бо відбувався вже за умов повномасштабної війни росії проти України.

І хоча сюжет «Памфіра» не має жодного стосунку до гібридної війни, проте у стрічці все одно чути її відголоски: в радіо- і телепередачах, що потрапляють у кадр, в діалогах героїв. І, зі слів Дмитра Сухолиткого-Собчука, завдяки цим відголоскам ми ідентифікуємо єдність всього українського суспільства, що має проблемного сусіда на сході.