У ці літні дні відбуваються не лише випускні вечори, але й зустрічі тих, хто разом навчався десять, двадцять або й п'ятдесят років тому. Однією із найбільш зворушливих для самих учасників, а водночас і цікавою для львів'ян стала зустріч випускників Львівської консерваторії 1959 року. Адже чимало з них сьогодні є відомими далеко за межами міста й навіть країни.

Бадьорі, усміхнені, активні - їх можна назвати нині літніми хіба з огляду на пору року. Після Богослужіння в соборі Св. Покрови фотографуються разом біля пам'ятника М.Грушевському і вирушають у "нову" Музичну академію. Адже свого часу навчалися ще в зовсім іншому приміщенні - там, де нині музичне училище та філармонія. Туди навідаються трохи пізніше, після традиційних привітань ректора Ігоря Пилатюка, професорів та колег Стефанії Павлишин, Дмитра Колбіна, Марії Крих, Івана Небожинського. А може, й мають рацію лікарі, які вважають, що музика продовжує життя?

Сьогодні більшість випускників із півстолітнім стажем (чи як вони самі, за старою пам'яттю, себе називають - "абсольвентів") творить, працює і навіть перемагає на міжнародних конкурсах. Як, наприклад, професор Львівської національної музичної академії ім. М.Лисенка, керівник студентського камерного оркестру "Perpetuum Mobile" Георгій Павлій, котрий виступив й ініціатором зустрічі однокурсників. До нього приєдналися викладачі Львівського музичного училища Романна Конколь (Блажкевич) та Дрогобицького - Леся Смеречанська, вчитель спеціальної музичної школи ім. С.Крушельницької, Юрій Гольда, який виховав не одне покоління скрипалів, професор Дрогобицького педагогічного інституту та Львівської музичної академії Степан Стельмащук та директор однієї з львівських музичних шкіл Микола Римаренко, вчителі музики Олександр Сербинський та Алла Сербина... За спільним чаюванням згадують студентські витівки, діляться успіхами, поминають тих, хто вже, на жаль, не з ними. Бракує відомого баяніста, колишнього проректора Львівської консерваторії Анатолія Онуфрієнка, знаного в Білорусі хорового диригента Володимира Божка, солістку Київської філармонії Лідію Зацерковну, завідувача фортепіанного відділення Дрогобицького музичного училища Христину Сковронську. Дружина покійного київського співака Григорія Борщаговського привезла його записи - на знак символічної присутності. Хтось просто не зміг прибути на зустріч із іншого міста чи навіть континенту, когось уже не відпустила хвороба. Та пам'ять музики виявляється не менш дивовижною, аніж сила: заради неї об'єднуються й вірять навіть через півстоліття.