На сьогодні, 13 квітня, перше місце у чартах 25 країн займає композиція гурту Pink Floyd та Андрія Хливнюка Hey Hey Rise Up, яка є… переспівом стрілецької пісні «Ой у лузі червона калина».

«США, Великобританія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Австралія, Канада, Польща, Чехія, Фінляндія, Греція, Італія, Литва, Люксембург, Мальта, Парагвай, Португалія, Нова Зеландія, Норвегія, Румунія, Словаччина, Південна Африка, Швеція Швейцарія – сингл Hey, Hey, Rise Up на першому місці в чартах iTunes, – кажуть учасники гурту «Бумбокс». – Враховуючи, що зібрані від релізу гроші йдуть в Україну, здається, все вийшло чудово. Величезна подяка Pink Floyd та особисто Девіду Гілмору».

Заради запису пісні учасники Pink Floyd Девід Гілмор, Нік Мейсон, Нітін Соні та бас-гітарист Гай Пратт воз'єдналися – до того оригінальну композицію музиканти записували разом ще в 1994 році. Всі кошти, які зберуть завдяки ній перерахують на допомогу Україні.

Відео із записом першого куплету гімну українських січових стрільців у виконанні Андрія Хливнюка вокаліст Pink Floyd Девід Гілмор побачив у Інстаграмі. Те саме, у якому Андрій з автоматом на плечі на Софійській площі заспівав перший куплет пісні. Він з самого початку війни вступив до лав Київської тероборони, і, щоб підтримати патріотичний дух не лише побратимів, а й усіх українців, записав це коротке відео. Як взагалі воно потрапило на очі Гілмора? Музиканти виступали у 2015 році на одній сцені в Лондоні і відтоді знайомі. Але чи просто так зацікавилась легенда музики українською піснею? А от і ні, адже невістка Гілмора Яніна – українка. Її бабусю війна застала в Харкові, вона втікала від неї через Польщу до Швеції. 

Тож музикант вирішив якось допомогти і через інтернет зв’язався із Андрієм Хливнюком. «Я подумав: це чарівно, і, можливо, я можу зробити щось із цим, – твердить Гілмор. – Складно дивитися на цю напрочуд шалену, несправедливу атаку більшої сили на незалежну, мирну, демократичну націю».

Отак стрілецька пісня «Ой у лузі червона калина» отримала нове життя. Та, згадуючи її в ці непрості часи, варто пам’ятати її історію. За однією з версій, перший варіант пісні написав відомий поет, директор і режисер Українського театру «Руська бесіда» Степан Чарнецький у 1914 році. Здійснивши постановку трагедії Василя Пачовського про гетьмана Дорошенка «Сонце Руїни», він був невдоволений фінальною піснею-скаргою України «Чи я в лузі не калина була», тому для оптимістичнішого фіналу вставив у драму народну пісню «Розлилися круті бережечки». Чарнецький дещо переробив у ній слова, щоб її текст краще вписувався у зміст вистави. Та останній куплет залишив без змін. Крім того, доробив до пісні нову, споріднену з народною, мелодію. Михайло Коссак розклав її на інструменти.

Дещо відмінна версія належить самому Степанові Чарнецькому. У 1916 році у львівській газеті «Діло» надрукували розповідь композитора Михайла Гайворонського про походження деяких стрілецьких пісень, у тому числі «Червоної калини». Михайло Гайворонський відзначив, що «пісня про червону калину прийшла з «Сонця Руїни» Василя Пачовського. Її розповсюдив український театр виставою цієї драми у Львові і по інших містах в Галичині».

Зі слів Михайла Гайворонського можна було зрозуміти, що творцем пісні є начебто автор «Сонця Руїни» Василь Пачовський, а заслуга у популяризації пісні належить директору та режисеру Українського театру «Руська бесіда» Йосипові Стаднику, який здійснив першу постановку твору у Львові в січні 1912 року. Натомість повністю замовчувалася причетність до творення пісні самого Степана Чарнецького, який власне здійснив нову постановку «Сонця Руїни» в 1914 році й саме тоді ввів у виставу «Червону калину», замінивши нею козацьку пісню «Гей, не дивуйте, добрії люди».

У своєму листі до редакції С. Чарнецький звернув увагу на ці неточності: «У «Сонци руїни» ніхто тої пісні не знайде (в V дії співає Прися: «Чи я в лузі не калина була?»), та що Львів тої пісні не чув в театрі на згаданій драмі, бо там при кінці II дії співано «Гей не дивуйтесь» як і автор бажає. Аж в два роки пізніше, коли я за згодою автора приноровив до сцени та обновив виставу «Сонця руїни», заступив я пісню «Гей не дивуйтесь» «Червоною калиною». Мельодія тої пісні є моя. Згармонізував її тодішний капельник п. Михайло Коссак… «Сонце руїни» грали ми лише в Самборі, Дрогобичі, Стрию, Станиславові, Чернівцях і Чорткові».

У 1990 році літературознавець, фольклорист і письменник Федір Погребенник, досліджуючи історію твору «Ой у лузі червона калина…», відзначив, що давня козацька пісня «Розлилися круті бережечки» закінчується майже такою самою строфою, яку, найімовірніше, і використав у постановці «Сонця Руїни» Степан Чарнецький під назвою «Червона калина».

Очевидно, що Степан Чарнецький літературно доопрацював цей фрагмент тексту, вилучивши у трьох перших рядках рефрени «гей-гей» і зробивши кілька інших редакційних правок, надав твору яскравішої образності й милозвучності. Однак ні в 1916 році, коли Чарнецький уточнював слова Михайла Гайворонського, ні в 1934 році, коли були надруковані його спогади «Моя мандрівка з Мельпоменою», де йдеться про постановку «Сонця Руїни», він особисто не претендував на авторство, вважаючи найймовірніше слова «Червоної калини», як і «Гей, не дивуйте, добрії люди», народними за походженням. Водночас він твердо наполягав на авторстві нової мелодії. Вистава спричинилася до популяризації пісні. Від акторів театру пісню сприйняла молодь. 

У червні 1914 року театральна дружина Українського театру заспівала «Червону калину» у Чорткові разом з учасниками сокільсько-січового свята. У вересні 1914 року «Червона калина» залунала на Закарпатті – у селі Горонді, де стали на постій Українські січові стрільці. За словами Михайла Гайворонського, найбільше її співали відділи, що прийшли з Чорткова. Про це ж свідчив і сотник УСС Іван Коссак: «Відділи УСС, що творились в Чорткові, ходили з піснею на вправи, вирушили потім на головне місце збору до Стрия, а опісля на Угорщину. В Горондї співала сю пісню моя сотня, від неї переняли її инші сотні, куріні, і ціла стрілецька формація. Новий зміст, стрілецький, витворили самі стрільці протягом перших двох тижнів побуту в Ґорондї». 

Побутує версія, що у серпні 1914 році у Стрию пісню «Ой у лузі…» чотар УСС Григорій Трух вперше почув під час вишколу від урядника стрийської каси Іваницького, який навчився її від артистів львівського театру. Григорій Трух весь день наспівував собі строфу «Ой у лузі червона калина», а вже наступного написав три додаткові куплети, які й склали «Червону калину». Він же навчив співати пісню стрільців своєї чоти. В історичному альманасі УСС «За волю України» (Нью-Йорк, 1967 рік) надруковані спогади Григорія Труха, де він згадує: «... Іще таки того вечора після вправ я уставив стрільців на площі бурси в чотирикутник і почав учити їх співати «Червону калину». Так було кілька вечорів. Незабаром по Стрию розходився гомін першої стрілецької пісні».

Так пісня поширилася по Стрию. А згодом «Червону калину» почали співати в Галичині та по всій українській землі.

Строфу «Не хилися, червона калино…» додали до тексту пісні наприкінці 1980-х років Леопольд Ященко та Надія Світлична. До наших днів текст пісні дійшов таким:

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці у кривавий тан
Визволяти братів-українців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Гей, у полі ярої пшениці золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з ворогами тан!
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
Та й прославить по всій Україні січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш вільний рід.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!