За три тижні мільйони українців залишилися без даху над головою. Люди з «тривожними валізками» покинули у своїх розбомблених містах друзів, рідних, усе, що надбали. Зараз їм доводиться заново облаштовувати життя в чужих містах: комусь уперше, а комусь і вдруге з 2014 року. Змін, нових викликів вистачає, бо треба шукати житло, роботу, прилаштовувати дітей у садок чи школу. А тут ще й мовне питання додає стресу. Бо після пережитого не всі можуть легко перейти на українську – далеко не кожен її знає і, будьмо відверті, не всі вважають за потрібне нею послуговуватися.

Так, усі ми розуміємо, що для багатьох корінних мешканців заходу України чути стільки російської у рідних містах незвично, неприємно, а подекуди навіть загрозливо, бо її асоціюють з мовою ворога. Але з примусу ніколи нічого доброго не виходило, правда? Тож давайте подумаємо, як можна заохотити українців до вивчення української замість того, щоб розводити «срачі» в соцмережах, які лише роз’єднують народ і грають на руку окупантам.

На щастя, різних курсів та ініціатив з вивчення української мови маємо вдосталь, зокрема й при освітніх установах. Але перш за все хотіла б розповісти про приватну ініціативу – UkrainianSpeakingClub. Її впроваджують львів’яни Поліна Павлова та Віталій Будай. Поліна створила групу в телеграм, а друзі підтримали і почали поширювати її. Згодом долучилося ще двоє людей, один із яких екскурсовод, і разом вони вирішили стартувати з безкоштовних україномовних екскурсій центром Львова. Ініціаторів підтримав заклад Beer Culture, який надав приміщення для зустрічей. Його власником є канадець, який вільно говорить українською. Перша зустріч клубу відбудеться вже сьогодні, 23 березня.

Варто зауважити, що Поліна – російськомовна львів’янка, яка полюбила українську під час навчання у школі, і з часом вона стала її мовою спілкування зі світом. Вона з власного досвіду знає, як можна полюбити мову, усвідомлює її переваги, красу і разом із тим розуміє, як незвично, незручно та смішно переходити з російської на українську, робити в цьому перші кроки. «Зараз просто час говорити, і вас почують, ваше бажання підтримають і сприйматимуть з повагою, – пояснює жінка. – А я зі свого боку хочу допомогти зробити цей перехід ще комфортнішим, тому й створила з друзями україномовний клуб. Ми будемо зустрічатися в кав’ярні і спілкуватися українською: про людей, про життя, про світ, про все, крім війни, злості та образ. Для цього є терапевтичні групи, і з цим треба працювати. А ми будемо працювати з мовою, її красою та милозвучністю, говорити та любити її щиро, всім серцем, як власну дитину».

Натомість власниця інноваційних садка і школи GlobalKids та ліцею PIPL Lyceum Надія Дубченко підійшла до питання вивчення мови з усією серйозністю і запустила безкоштовний мовний курс «Українська для українців». Він допоможе вивчити українську мову, побачити її глибину, полюбити її всім серцем, щоби розмовляти нею не через ненависть до рашизму, а з любові.

Курс ведуть викладачки української мови ліцею Марта Сенишин і Наталія Малик на платформі Zoom. Уже після першого заняття отримують чудові відгуки. Розклад уроків із кодами доступу можна знайти на globalkids.ua/ua-for-ukrainers/ або в соцмережах закладів.

«Тішить, що люди, які все життя розмовляли російською або змалку перебувають за кордоном, навчаються в німецьких, французьких, польських школах чи вищих навчальних закладах і мають українське коріння, свідомо прагнуть вивчити чи вдосконалити українську. До вивчення мови долучаються люди різного віку – від дітей до пенсіонерів, – стверджує Надія Дубченко. – Наші слухачі – свідомі українці. Їх не лякають труднощі, бо вони знають, що згодом зможуть вільно володіти рідною мовою. Їм не буде соромно, що вони розмовляють мовою окупанта. Їм не буде соромно, що вони не знають державної мови. Їм не буде соромно, що вони не знають своєї рідної мови».

Курс розрахований на дорослу аудиторію. Проте вчителі PIPL Lyceum знають, як працювати і з дітьми. Бувають поодинокі випадки, коли долучаються учні старшої або середньої школи. Вони теж почуваються комфортно. 

«Із кожним разом у нас все більша аудиторія. Люди, які приєднуються до освітнього фронту, надзвичайні, – веде далі вона. – Не можу сказати, що все дається дуже легко, але їхні старання беруть гору. І в підсумку всі задоволені, готуються до наступного заняття».

– З мого досвіду, достатньо шести місяців індивідуальних занять із частотою раз на тиждень, аби особа почувалася впевнено для ведення не лише побутових, а й робочих розмов українською мовою. Проте, думаю, тут суттєвою є й зацікавленість «учня», його заангажованість у навчальний процес. Коли я даю домашнє завдання, наприклад, створити три реальні комунікативні ситуації із застосуванням української, а учень самостійно збільшує їх до п’яти або ж натхненно розповідає про враження від книги українською, яку я факультативно порекомендувала, то тут очевидно, що якісний результат навчання не забариться.

– Ото власне, що до переходу на українську мову як мову повсякденного спілкування варто заохочувати, а не змушувати. З одного боку, є Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» з імперативними положеннями щодо функцій державної мови під час надання послуг, процесу навчання, комунікації в офіційно-діловій сфері тощо, проте цей Закон не регулює сферу приватного спілкування. Тому заохотити перейти на українську мову можемо лише в напрямку приватного спілкування. 

Особисто я процес навчання завжди починаю з подання інформації про історію функціонування української, факти її утисків, приниження, заборон та змін. Багато говоримо про лінгвоцид, пропоную переглянути власні короткі відео про цей процес (youtube.com/watch?v=OIXy3p1w4HE&list=PL8GIk6TVREo03hsKaTdXruYlXjEn5vV17– «ЛП»).

Потім ми з учнем проєктуємо всі ці факти на його мовну біографію і шукаємо відповідь на запитання, чому російська (а не українська чи будь-яка інша) так тісно ввійшла в його життя, в життя його батьків і найближчого оточення. І аж на цьому етапі я спостерігаю вироблення найціннішого – сильної внутрішньої мотивації до вивчення української, яку часто, вже усвідомлено, учень називає «втраченою» рідною мовою. Ми ж на заняттях уже резюмуємо, що це тимчасово втрачена рідна мова. Ну а що відбувається далі, я вже розповіла: учень прагне щонайшвидше відновити «історичну справедливість». І я вважаю, що цей процес вже не зупинити. Навіть коли заняття завершуються, усвідомленість зв’язку з українською залишається. І це чудово, бо це ґрунт для успішної зміни мовної ситуації в Україні у напрямку українськості.