Роман: Гурт виник 12 січня 2007 року. В цей день ми зіграли свій перший концерт.

Марек: Так, та варто згадати, що все почалося трохи раніше - в гуртожитку Львівської національної музичної академії, де ми навчаємося. З'явилася пропозиція виступити в Польщі з програмою українських колядок, ми зробили оригінальні обробки десь з п'ятнадцяти творів. Це й стало початком нашого репертуару.

Роман: Ні, спершу був трохи інший склад. Я грав на баяні, Марек співав, Андрій Дражниця грав на флейті й робив аранжування колядок. Ведучим був диктор польського радіо у Львові Казимир Косидор. Таким складом ми поїхали на свої перші гастролі до Польщі. Відіграли шість концертів протягом трьох днів. І, повернувшись додому, побачили, що це перспективно, і почали розвиватися. Запросили ще музикантів: бас­гітариста Ярослава Кондиру, кларнетиста Юрія Назарука.

Марек: Це не той, що має "Криївку" (сміється). А якщо серйозно, то з'явилося творче натхнення до подальшої співпраці.

Роман: Склад у нас часто змінювався через різні обставини: хтось захворів, хтось не зміг поїхати. Але останній рік вже виступаємо в сталому складі: кларнетист та бас­гітарист залишилися, прийшов Іван Кулініч, флейтист, з'явилася в колективі солісткавокалістка Лілія Отришкіна, яка також є студенткою музичної академії. З її приходом наш класичний репертуар розширився, вона співає арії з найвідоміших опер, дуети з Мареком. А ще є ведуча, Божена Соколовська, яка також працює на польському радіо, пише вірші, має звання заслуженого діяча культури Польщі.

Роман: Зробили ми першу програму під наз­вою "Львівські пісеньки" і зразу записали компакт­диск "Це Львів..." - збірку найвідоміших львівських батярських пісень польською мовою.

Марек: Це був дуже хороший матеріал для творчої роботи. Проте до збірки увійшли не лише львівські батярські пісні, але й популярні в Європі інструментальні хіти на кшталт "Останньої неділі" чи "Скрипаля на даху", а також дві українські народні пісні. Отож, альбом орієнтований на найширшу аудиторію. Аранжування нам робив Андрій Дражниця, флейтист. А збірку останніх творів аранжує Роман.

Роман: Крім згаданого альбому "Це Львів...", є ще диск "Bywaj dziewczк zdrowe" - збірка польських військово­патріотичних пісень.

Роман: Ми багато виступали у Польщі, в містах Щецін, Зєльона Ґура, Варшава, Бялисток, Перемишль. Мали кілька концертів у Білорусії, у місті Гродно. Були в травні цього року й у Молдові, на фестивалі "Польська весна у Молдові". Нас дуже добре там приймали, до цього часу приходять есемески із схвальними відгуками на виступ, з побажаннями почути ще раз наші пісні. Варто згадати також, що телеканал "Polonia" зняв про наш колектив 20тихвилинний фільм.

Марек: Я не організовую концертів, цим займаються певні організації, які запрошують нас взяти участь у фестивалі чи концерті. У нас є репертуар з різних куточків світу, та все ж ми передовсім представляємо львівську багатонаціональну культуру. Тож на будьякому фестивалі в Україні, сподіваємося, зможемо гідно показати себе.

Роман: Придумав назву я. Вона цікава тим, що нас в колективі шестеро, а злоті - хтось думає, що польські гроші - та це не так. Це шість "золотих" людей, які грають гарну музику.

Роман: Або ще якось ми дуже спішили на автобус, і попросили одного дядька "підкинути" нас до кордону. Він нас підвіз, а оскільки ми були в повному складі, то п'ятеро втиснулися на заднє сидіння, а Марек сів на переднє і поставив собі на коліна кошика, якого віз той дядько. Приїхали на кордон, автобус вже стоїть, ми швиденько сіли в автобус і поїхали додому. Здивуванню не було меж, коли виявили, що Марек прихопив зі собою ще й того кошика. Сміялися до сліз, мовляв, підвіз нас дядько, а ми його ще й обікрали. На щастя, кошик вдалося віддати законному власникові, ще й десять злотих заплатили, за моральну шкоду.

Марек: Доводилося й ночувати в занедбаних готелях, там також досить весело. А взагалі в нас така традиція - сприймати неприємні несподіванки з гумором. Так і працювати легше, і жити.