«Тіні забутих предків» (в міжнародному прокаті Wild Horses of Fire) – український художній фільм режисера Сергія Параджанова, відзнятий 1964 року на кіностудії імені Олександра Довженка. Екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського.

Фільм став дебютним для Івана Миколайчука, який згодом став відомим актором і режисером, а також одним із символів українського кіно.

Зйомки кінокартини здійснювалися в справжніх гуцульських хатах села Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області та на його околицях. Саме тут Михайло Коцюбинський написав свою повість. У перший рік прокату фільм переглянули 8,5 млн глядачів.

Гарвардський університет додав цю кінострічку до списку обов'язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

Займає першу позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

За сюжетом фільму два гуцульских роди – Палійчуки та Гутенюки – ворогували десятки років. Але сталось так, що Іван Палійчук покохав красуню із ворожого роду – Марічку, якій судилося прожити коротке, але щасливе життя. Іван не міг без неї бути щасливим. Але він жив далі. Оженився. Був коханим. Дітей не було. Господарював. І шукав смерть, яка забрала в нього кохану.

Сценарій фільму Сергій Параджанов писав із Іваном Чендеєм, упорядником закарпатських казок. У грудні 1962 року на засіданні художньої ради Київської кіностудії ім. Довженка з нагоди святкування сторіччя від дня народження Михайла Коцюбинського сценарій фільму затвердили. Робота над кінострічкою тривала з 30 травня 1963 року до 15 жовтня 1964 року.

«Я ображав групу тим, що вивчав храми, ходив на хрестини, на похорони. Все, що бачите на екрані, було насправді, – твердив режисер. – Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності».

На головну роль Івана Палійчука спочатку розглядали іншого актора, оскільки Параджанов вважав зовнішність Миколайчука невідповідною для ліричного героя. Втім проби вирішили провести, і він зачарував знімальну групу. Ларису Кадочникову затвердили швидко. Параджанов із оператором «Тіней» Юрієм Іллєнком приїхали до Міністерства культури СРСР для здачі сценарію кінострічки. Там Іллєнко познайомив Параджанова із дружиною Ларисою. Побачивши її на вулиці, Сергій крикнув: «О, Марічка!» і вирішив віддати роль їй.

Знімання тривали майже рік і проходили в селі Жаб'є і околицях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Параджанов активно вивчав гуцульську культуру, закохавшись у текст Коцюбинського і не хотів знімати «чергове ювілейне кіно», адже спочатку картину планували до святкування столітнього ювілею Коцюбинського.

Будинок, де жив режисер під час знімань, був постійно переповнений місцевими гуцулами. Це місце він знайшов із художником-постановником, графіком і книжковим ілюстратором Георгієм Якутовичем, який також працював над оформленням книги «Тіней забутих предків» і знав та любив Карпати. Знімання тривали майже цілодобово. Якщо не працювали на майданчику, то робили це в будинку Параджанова, де проходили постійні наради. У вільні від знімань дні Параджанов ходив на весілля чи похорони в околицях, вивчав побут або ж вирушав у місцевий музей народного костюма.

Для написання музики до свого фільму режисер вирішив запросити композитора із Західної України, бо, на його думку, лише тут могли впоратися з «карпатською» темою. Серед претендентів були зокрема Анатолій Кос-Анатольський та Микола Колесса, але вибір пав на Мирослава Скорика. Музика стала одним із головних компонентів структури фільму. Тут ви чуєте поширені у Карпатах інструменти, співанки, мелодії весільних музик, голосіння, колядки і щедрівки, інші обрядові пісні та автентична народна говірка. На думку деяких сучасних дослідників, «такого багатства звукових складових до «Тіней забутих предків» не знав жоден український фільм».

Під час прем'єри фільму у київському кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року літературний критик Іван Дзюба зі сцени, аспірант-літературознавець Василь Стус і журналіст В'ячеслав Чорновіл в залі закликали підвестися на знак протестів проти арештів українських інтелектуалів, які відбулися влітку 1965 року. Під протестним листом підписалося 140 присутніх.

Після акції Івана Дзюбу одразу ж звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педагогічного інституту, В'ячеслава Чорновола звільнили з редакції газети «Молода гвардія», Василя Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом.