У вівторок, 26 жовтня, в артгалереї «Зелена канапа», яка саме відзначає 15-річчя своєї роботи, відбулося відкриття виставки живопису та скульптури Людмили Давиденко «Мова рук». Її можна буде відвідати до 21 листопада.

Ще на попередній виставці в галереї «Зелена канапа» під назвою «Голова» (2017 р.) Людмила Давиденко почала зображати руки як підтримку і опору для голови людини, руки, які затуляють вуха чи рот, або руки, які прикривають очі. Потім, під час нокдауну, руки стали прицільним об’єктом уваги художниці. Пари долонь в різних жестах – від молитовних до утримувальних.

Людмила Давиденко ліпила і ліпила. Кисті рук у художниці дуже фактурні, наче позбавлені захисного шару – оголена структура величезної кількості м’язів, судин та сухожиль. Мисткиня каже, що сакральним прототипом для її скульптур є спогад про руки її бабусі. Саме їхній образ зринає в уяві, коли Людмила візуалізує образ рук.

«Руки – тактильні. Під час локдауну нам стало заборонено вітатися за руку, торкатися руками сторонніх, бажано носити гумові рукавички. І лише так ми зрозуміли, наскільки важлива для нас тактильність. Рукостискання – символ довіри, а різні доторки можуть сказати більше, аніж слова, – пояснює художниця. – Руки – промовисті. Руки розповідають про те, ким є людина. У музиканта і садівника різні руки. У матері та батька руки мають різну мову. А ще ж є жести – ними можна так багато сказати і вони лаконічно передадуть те, для чого не треба слів».

На персональній виставці «Мова рук» Людмила Давиденко представляє нові керамічні скульптури та живопис у своїй характерній стилістиці, яку колись назвала «Різоми» (в біології – розростання кореневища рослин).