Сьогодні розповідаємо про п’ять фільмів, створених українцями і про українців, які їх автори вирішили викласти для абсолютно безкоштовного та легального перегляду. Їх усі можна подивитися на онлайн-платформі Takflix. 

Короткометражний фільм «Поза зоною» Нікона Романченка – це історія Люби, роль якої виконує львівська акторка Наталка Половинка («Мати Апостолів», «Брати. Остання сповідь»). Вона чекає дзвінка від сина з АТО. Щоразу вона чує у слухавці: «Зараз, на жаль, відсутній зв’язок з вашим абонентом». Люба покидає роботу на кондитерській фабриці та вирушає на пошуки сина.

Частково роботу фільмували на тернопільській кондитерській фабриці «Тера». Драма отримала спеціальну відзнаку журі національного конкурсу Київського Міжнародного кінофестивалю «Молодість» (2018 р) — за делікатний погляд і особливу інтонацію, — приз Cottbus Discovery Script Doctoring Award МКФ у Німеччині та приз у міжнародній програмі франко-українського фестивалю короткого метру «МІСТ» (2020 р).

Експериментальний документальний фільм «Манливий, солодкий, без меж або Пісні і танці про смерть» Тетяни Ходаківської та Олександра Стеколенка розповідає про сприйняття смерті й життя і поєднує різні історі. Старий чоловік насвистує, їдучи в машині. Мати переживає за своїх дітей, яких можуть з’їсти вовки у лісі по дорозі до школи. Два сусідні міста жорстоко борються за володіння шкіряним м’ячем. Переможці принесуть м’яча на цвинтар.

Раптом подорож, що починається як стороннє спостереження того, як люди сприймають смерть, перетворюється на особистий досвід. Оператор-постановник самого фільму помирає перед кінцем зйомок. Фільм знімали у чотирьох країнах – Україні (Київ, Карпати), Італії (Емілья-Романія, Сант-Арканжело і Пеннабіллі), Грузії (Тбілісі, Гурія) та США (Нью-Йорк). Більша частина кадрів в картині зняті на аналогову кіноплівку – 16 мм, 35 мм, але є й цифрова зйомка. Все це утворює мозаїчну структуру, з якої глядачі можуть робити власні висновки і ставити власні питання. 

У 2018 році «Манливий, солодкий, без меж» був номінований на кінопремію «Золота дзиґа» як найкращий документальний фільм. Загалом кінострічка отримала 11 міжнародних нагород, серед яких дві спеціальні відзнаки фестивалю Docudays: «За зухвалість експерименту без кордонів і подорож без межі. З його блаженними кінематографічними моментами й несподіваними сузір’ями (пальців і тканини, жестів і культурних ландшафтів), цей універсальний фільм про смерть (і те, що за нею) вразив нас самою майстерністю ручної роботи. Він зворушив своєю спокійною жагою життя».

Документальний фільм Надії Парфан «Жінки, що грають в ігри» розповідає про лауреаток премії Women in Arts 2021, якою відзначають жінок за актуальні досягнення в українському мистецтві та яка заснована «ООН Жінки в Україні» й Українським інститутом. Це колективний портрет визначних жінок української культури – письменниці Софії Андрухович, культурної журналістки Віри Балдинюк, диригентки Оксани Линів, художниці Аліни Клейтман, культурної менеджерки Юлії Федів і кінорежисерки Ірини Цілик.

«Це фільм-гра, що повертає нас у дитинство і допомагає згадати, як усе починалося. Героїні фільму – дівчатка, що виросли і «дали жару». Вони не розкажуть вам про успішний успіх, але саме вони щонайкраще знають правила гри і як правильно їх порушувати», – розповідає режисерка Надія Парфан. 

«Какофонія Донбасу» – це фільм-міркування Ігоря Мінаєва, ідея якого полягає у дослідженні створення міфу про Донбас. Режисер пов’язує сьогоднішні події на Донбасі із впливом радянської пропаганди, в якій міф про робітника і шахтаря займав центральне місце. Життя обіцяло бути симфонією праці, радості і добробуту, але виявилося оманою і маніпуляцією. Пропаганда створила настільки неправдиву паралельну реальність, що одного дня ситуація вибухнула і розпочалася війна. «Симфонія Донбасу» перетворилася на «Какофонію Донбасу».

Що поєднує Дзиґу Вертова, гурт «Пающіє труси» і російську військову агресію на Сході України? Ігор Мінаєв зібрав унікальні архівні матеріали, артефакти популярної культури та інтерв'ю з очевидцями історичних подій, щоб показати могутність радянського міфу про Донбас.

У мок’юментарі «Безлюдна країна» Корнія Грицюка, знятому в 2018 році, дія фільму розгортається у 2020 році. В результаті підписання низки міжнародних договорів українцям відкрилися кордони всіх країн світу. Після впровадження безвізу люди почали масово виїжджати за кордон у пошуках кращого життя, і вже за кілька тижнів країна стала практично безлюдною. Вдома залишилося всього вісім людей: модель, інженер, бухгалтерка, айтішник, блогерка, князь, китаєць-розвідник та сепаратист. Канадський режисер українського походження потрапляє в безлюдну країну і намагається зрозуміти, хто ці люди, чому вони тут, чи щасливі вони та чому.