Комедійна драма «Зелена книга» Пітера Фарреллі заснована на реальних подіях. Режисер цієї кінострічки відомий завдяки роботі над такими проєктами, як «Тупий і ще тупіший» (1994 р.), «Зачинщик» (1996 р.), «Я, знову я й Ірен» (2000 р.). Цікаво, що одним із авторів сценарію до фільму став Нік Валлелонга, родич водія – прототипу одного з головних героїв «Зеленої книги». А от родичі Дона Ширлі – іншого учасника описаних у фільмі подій – розкритикували кінострічку, ба більше, звинуватили творців проєкту в спотворенні фактів. 

Прем’єра цієї кінороботи відбулася 11 вересня 2018 року на Міжнародному кінофестивалі в Торонто.

За сюжетом дія «Зеленої книги» розгортається в Сполучених Штатах Америки у 1960-их роках. Талановитий темношкірий піаніст Дон Ширлі готується до турне півднем США і винаймає водія та водночас особистого помічника – Тоні Валлелонга, італійця, відомого своєю невихованістю та балакучістю. Однак Тоні вправно орудує кулаками, тож музикант сподівається, що зможе почуватися з таким супроводжуючим у безпеці. Подорожуючи, вони зближуються та вчаться один в одного, як треба жити, аби отримати від життя те, що хочеш.

Назва фільму «Зелена книга» з’явилася і закріпилася за проєктом після ознайомлення авторів із однойменним виданням. «Зелена книга негритянських автомобілістів», або просто «Зелена книга» – це путівник, у якому були вказані закусочні, заправки, готелі та інші заклади, де могли зупинятися темношкірі і де їх могли обслуговувати. До речі, довідник цей допомагав не тільки мандрівникам, а й підприємцям, які таким чином могли просувати свій бізнес.

Книгу уклав працівник пошти Віктор Х’юго Грін. Уперше її опублікували в 1936 році у Нью-Йорку. «Зелену книгу» продавали на автозаправних станціях по всій країні і щороку оновлювали. І лише в 1964 році після виходу «Закону про цивільні права» сегрегація була припинена у всіх громадських місцях.

Життя Дона Ширлі та Френка-Ентоні Валлелонги-старшого склалося досить цікаво. У розпал своєї кар’єри піаніст давав понад 100 концертів на рік по всьому світу, але до початку 1980-их був змушений припинити виступи. За деякими даними, він мав докторські ступені з музики, психології, вільно спілкувався вісьмома мовами і чудово малював. Помер в 2013 році у віці 86 років. 

Валлелонга-старший уже після подій, описаних у фільмі, познайомився в клубі з відомим режисером Френсісом-Фордом Копполою і отримав роль в масовці «Хрещеного батька», а згодом зіграв у фільмах «Донні Браско» та «Славні хлопці», серіалі «Клан Сопрано». В 2005 році написав книгу «Замовкни і їж!», в якій представив переписи улюблених страв відомих акторів, з котрими познайомився на зйомках фільмів. Помер Валлелонга в 2013 році у віці 82 роки.

Ось що розповідає про роботу над цим проєктом його режисер Пітер Фарреллі: «Мені було нелегко. Я весь час намагався перегнути палицю. Навіть не з жартами, а просто надто драматизував. У якийсь момент Тоні каже: «Ну, довелося погортати «Зелену книгу». А я ніколи не чув про цей довідник. І ніхто не чув. Ми поґуґлили і зрозуміли: ось він – лейтмотив! Це відкриття ми зробили, коли три чверті сценарію були вже написані. Звичайно, це фільм про трагедію темношкірих. Але й про дискримінацію загалом. Я не планував знімати важливий актуальний фільм про те, що расизм – зло, просто хотів зняти фільм за класною історією, якого, до речі, могло й не бути. Чоловік, який запропонував мені «Зелену книгу», запізнився 11 вересня 2001-го на 5 хвилин на літак до Нью-Йорка».

Кінокритики metacritic.com оцінили цю кінострічку на 70 балів зі 100, а на rottentomatoes.com ця робота зібрала 83% позитивних відгуків (118/143). «Зелена книга» здобула Гран-прі Міжнародного кінофестивалю в Торонто, «Золотий глобус» за найкращу комедію, сценарій та кращого актора другого плану і «Оскар» за найкращий фільм, оригінальний сценарій та другорядну чоловічу роль.