Київ прийняв львівського художника із тріумфом

Іван Франк - постать харизматична у мистецькому житті Львова. Його твори уже майже тридцять років, відколи художник закінчив тоді ще Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, є у центрі уваги товаришів по художньому цеху та численних поціновувачів образотворчого мистецтва.

Однак - парадокс. До останнього часу ім'я художника (який не зраджував свого переконання "здобувати визнання треба не кількістю виставок, а якістю запропонованих творів") добре знали в Галичині, але мало за її межами. І от цього року ситуація кардинально змінилася: Київ прийняв персональну виставку "Апокаліпсис" Івана Франка з тріумфом.

Серія "Апокаліпсис" складається з­понад тридцяти сцен. Доктор мистецтвознавства, членкореспондент НАНУ Володимир Овсійчук про неї зауважив: "Можна сміливо зачислити "Апокаліпсис" Івана Франка до рідкісних в українському мистецтві, що є буквально винятковим, однак і важливим - у часи тяжких пережиттів, космічних перешкод, численних поневірянь і неясності майбутнього, непевності... звертання до "Апокаліпсису" реальне та оправдане. Ось цим твір Івана Франка набирає історичності, бо в іномовленні розкриває драму часу".

Таємницею залишається те, що спонукало сина малоземельного селянина із Літина на Дрогобиччині стати художником. "Скільки себе пам'ятаю, - згадує Іван Франк, - якась непоборна сила змушувала мене постійно малювати. З плином часу ця потаємна сила змусила вивчати секрети майстерності у Львові".

Іван Франк - кераміст. І, здавалося б, цим визначенням вичерпується його творче призначення. Однак інтереси його значно ширші, не завжди пов'язані лише з мистецтвом, але наповнені дивовижною настроєвістю, змістовністю, тим, що розбурхує творчу фантазію і схиляє до образного мислення. Утім, це, мабуть, властивість його натури. Ще зі студентських років митець приваблював до себе своєю сердечністю, відкритістю, щирістю, готовністю допомогти кожному, хто цієї допомоги потребував.

Улітку минулого року автору цих рядків пощастило відпочивати з Іваном Франком на Гуцульщині і бути свідком його насправді титанічної праці. Митець, здається, за свій життєвий девіз обрав крилаті слова: "Жодного дня без картини". Зранку вирушав на пленер, шукаючи нових вражень і добиваючись найбільшого ефекту від сонячного освітлення, від гри світла та тіней. І завжди відчувалося, що свою справу він робить з любов'ю.

Мав слушність нині покійний Григір Тютюнник, який у передньому слові до "Вибраного" когось зі своїх сучасників написав: "Немає ніякої загадки таланту. Є вічна загадка Любові"...