“Гніздо горлиці” – соціальна драма режисера Тараса Ткаченка, створена в українськоіталійській копродукції компаніями “Інсайтмедіа продюсерський центр” та 4 Rooms за фінансової підтримки Державного агентства України з питань кіно.

“Гніздо горлиці” розповідає про життя українських заробітчан у Італії, а ще про те, що зароблені ними гроші мають свою страшну ціну – зруйновані сім’ї, полишені напризволяще діти, зруйновані життя мільйонів людей…

За сюжетом фільму Дарина повертається додому вперше за два роки напівлегального життя у Італії. Вона вагітна від свого італійського “сеньйора”. Що робити з іще не народженою дитиною? Як сказати про це своєму законному чоловікові? Що її чекає удома? Занедбане господарство, а найголовніше – необхідність боротися за порятунок своєї родини. Та чи прийме її чоловік із чужою дитиною? Як складеться їхнє подальше спільне життя?

Творці “Гнізда горлиці” стверджують: “Ми не пропонуємо відповіді. Ми пропонуємо роздум. Ми пропонуємо драму. Ми пропонуємо правду про долю української жінки, яка їде на заробітки до Італії”. 

Сценарій фільму обрали кращим на літературному конкурсі “Коронація слова” в 2012 році. Після цього його автор – чернівчанин Василь Мельник приніс сценарій продюсерові Володимиру Філіппову просто на знімальний майданчик фільму “Іван Сила”, який знімали тоді у Чернівцях. 

Режисерові Тарасу Ткаченку ця тема особливо близька, бо доводилося знімати документальний фільм про наших заробітчан, бувати у італійських домівках, де вони працюють, слухати їхні прості, сумні, такі різні та водночас схожі історії. 

Сценарій впродовж роботи над кінострічкою кардинальних змін. Перші правки внесли після місячного перебування творчого колективу на місцях майбутніх зйомок у Італії. Та й в Україні заробітчани і саме життя підказали багато цікавих сюжетних ходів, деталей (деякі з ідей та історій для фільму люди підказали просто на косівському базарі). Зумовили ці зміни й трагічні обставини – смерть виконавця однієї з головних ролей Віталія Лінецького посеред зйомок. Але знімальна група прийняла спільне рішення не припиняти роботи над кіноісторією і нічого не перезнімати, натомість зробити все для того, аби залишити Віталія в кадрі максимально. Це змусило докорінно змінити другу половину фільму, але спонукало зробити його сюжет жорсткішим і водночас правдивим. У останній роботі Віталій Лінецький є на екрані від початку до самого кінця, довелося лише дозняти дві невеликі сцени з дублером.

Над “Гніздом горлиці” працював чудовий ансамбль українських та італійських акторів. У неочікуваному для глядачів драматичному амплуа виступила Римма Зюбіна, яку до того трактували переважно як комічну актрису. Але саме вона змогла передати той глибокий безперервний і пронизуючий біль, який носить у своєму серці українська заробітчанка. 

“Ця кінокартина змінила моє життя, моє ставлення до того, що ми робимо, ставлення до себе. Я не була настільки впевнена у своїх силах. А як інакше, коли добрі 15 років тебе заганяють у кут російські актори? – пояснює вона. – А італійська акторка Ліна Бернарді, яка знімалася колись у Фелліні, сідала з нами в таксі, третя позаду, і не вимагала окремих умов. У кожній телефонній розмові вона вигукувала: “Фантастичне кіно, фантастична українська група!”. Ти бачиш високу оцінку італійських продюсерів та акторів, не останніх у європейському кіно, і розумієш, що ми теж здатні робити якісне кіно”.

Окрему увагу варто звернути на роботу італійських акторів. Мауро Чіпріані дуже природно, правдиво втілив італійського адвоката, що глибоко переживає своє розлучення і розрив із дитиною. Для нього, як і для інших італійських акторів, тема українських заробітчан стала потрясінням, відкриттям. Зі слів самого Мауро Чіпріані: “Я багато чув про українців, у багатьох моїх друзів українці працюють, але я ніколи не задумувався про це і не помічав їх, а тепер я вдивляюся у їхні обличчя, бо розумію, яка за кожним із них стоїть драма”. 

Самотню бабусю, у якої серце розривається через сімейну трагедію сина, зіграла вже згадана італійська акторка Ліна Бернарді. Для неї цей досвід був новим, проникливим. Вона часто передає вітання творчому колективу фільму і нагадує, що вже не така молода, аби так довго чекати прем’єри фільму в Італії.

Яскраві драматичні образи створили Микола Боклан і Наталя Васько, які зіграли хоч невеликі, але драматургічно насичені та ключові, з огляду на сюжет, ролі. Та й зовсім молоді українські актори Олександр Сизоненко і Максим Канюка дуже достойно показали себе в такому зірковому ансамблі.

Для зйомок в Україні обрали містечко Вижниця. Найперше тому, що автор сценарію описував невелике прикарпатське село. А дуже специфічну локацію – стару хату й недобудовану нову в живописному карпатському каньйоні – знайшли саме там. Окрім цього, згадане містечко має багаті культурні традиції, кілька самодіяльних колективів, які допомагали в часі зйомок, а також хорошу кінематографічну традицію – там частково знімали такі фільми, як “Білий птах з чорною ознакою” і “Червону руту”. 

Близько третини зйомок відбулися в Італії, у місті Генуя. По-перше, тому що в створенні фільму надзвичайно допомогла Лігурійська комісія і компанія 4ROOMS, яка виступила партнером і копродюсером. По-друге (але не в останню чергу), тому що в Генуї випала нагода познайомитися з українською громадою, згуртованою довкола української Церкви, парохом якої є отець Віталій Тарасенко. Врешті-решт, допомога місцевих українців була неоціненною і зробила зйомки в Генуї можливими.