«Будинок «Слово» – документальний фільм Тараса Томенка, створений компанією Fresh Production Group за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Світова прем’єра роботи відбулась на Варшавському кінофестивалі – одному з п’ятнадцяти кінофорумів класу «А». А вже 16 травня о 22.55 його покажуть на «UA:Першому» 

Важливість фільму пояснюється його змістом: він відкриває світові істинну причину тотального занепаду української культури в 30-их роках минулого століття – повне винищення інтелектуального і духовного потенціалу нації. Саме тоді під одним дахом в одному фешенебельному харківському будинку зібрали всіх найвідоміших тогочасних письменників і поетів, художників і режисерів, акторів і актрис і за кілька років репресували.

Потужна історія фільму підкріплена оригінальною формою: глядач бачить маловідомі або абсолютно ексклюзивні архівні фотографії та відеоматеріали, а разом із цим чує озвучені сучасними київськими акторами справж­ні вислови та думки Миколи Хвильового і Майка Йогансена, Раїси Троянкер і Наталії Ужвій, Остапа Вишні та Володимира Сосюри, Павла Тичини, Леся Курбаса та багатьох інших.

Творці фільму Тарас Томенко і поетеса Любов Якимчук впродовж п’яти років роботи над ним перебрали тисячі листів і доносів, історичних праць і висновків катів з НКВС. Для створення цієї кінороботи використовували лише недоступні раніше широкому колу глядачів документальні матеріали, фотографії та кінозйомку, яку витягли з архівів СБУ, інститутів та університетів. Але «Будинок «Слово» – більш ніж документальний фільм. Поєднання тисяч цитат самих письменників та поетів, енкаведистів, партійних бонз і тогочасних сексотів утворили сильний емоційний і мистецький твір!

Будинок «Слово» – житловий будинок в Харкові по вулиці Культури, 9, побудований наприкінці 1920-х років кооперативом літераторів і заселений в 1930 році. Репресії проти мешканців будинку почалися у травні 1933-го з арештом мешканця будинку Михайла Ялового. Ця хвиля репресій проти діячів української культури згодом отримує назву Розстріляне відродження. У цей же час, передчуваючи наближення тотального терору після арешту свого приятеля Ялового, інший мешканець будинку Микола Хвильовий вчиняє самогубство.

Будинок «Слово» отримує недобру славу, незабаром Іван Багряний (арештований в 1932 році) називає його «Крематорій», згодом  –  БПУ, будинок попереднього ув'язнення. До 1938 року було репресовано мешканців сорока квартир із шістдесяти шістьох. В деяких арешти відбувалися багаторазово. Багато кого розстріляно. Арештовували не лише членів кооперативу «Слово», у багатьох письменників з периферії час від часу виникали потреби відвідати столицю, тож, приїжджаючи до Харкова, вони зупинялися у друзів зі «Слова».

Сумним і трагічним прикладом є квартира № 54, господар якої Василь Вражливий відзначався надзвичайною гостинністю. Першим його заарештованим гостем був Іван Багряний (16 квітня 1932 року). Згодом Вражливий дав прихисток цілий родині: 1932 року з Польщі до Радянської України переїхала велика сім'я Антіна Крушельницького. Голову родини було арештовано разом із синами Тарасом та Іваном 6 литопада 1934 року. Вирок батьку — 10 років з конфіскацією майна. Відбувати покарання 56-річного в'язня повезли на Соловки. Там він збожеволів. Після перегляду справи вирок змінили на розстріл (23 жовтня 1937 року). Тараса та Івана 14 грудня 1934 року разом з Григорієм Косинкою, Олексою Влизьком, Костем Буревієм розстріляно в групі з двадцяти вісьмох людей у підвалах Київського Жовтневого палацу, який, після переїзду 1934 року столиці з Харкова, правив для НКВС за основну катівню. Двох інших синів, молодших — Богдана і Остапа арештували трохи пізніше. Вони стали ЗК (рос. заключенный каналоармеец) Біломорбуду. Наступною заарештували доньку Антіна Крушельницького — Володимиру, яку 25 листопада 1937-го засудили до вищої міри покарання і розстріляли у Ленінграді 8 грудня того ж року.

Самого ж Василя Вражливого арештували 25 грудня 1934 року. Вирок — 10 років концтаборів — переглянули і розстріляли одного дня із Володимирою.