На початку квітня у Видавництві Старого Лева побачить світ роман письменниці, публіцистки та історикині Олени Стяжкіної «Смерть лева Сесіла мала сенс». У центрі сюжету – українсько-російська війна та історії кількох родин і окремих героїв, яких звела доля у Донецькому пологовому будинку в 1986 році. Це роман про 1990-ті, 2000-ні та 2014-ий, який став переломним, розвівши героїв по різні боки барикад та давши їм нові точки відліку. Вихід книги «Смерть лева Сесіла мала сенс» – це також нагода відчути не лише мовний перехід авторки з російської мови на українську, а й простежити аналогічний шлях її героїв, який, однак, проходять не всі.

Це книга про вибір, страх перед бомбами, що виявився сильнішим за інші інстинкти, про своїх, які в одну мить ставали чужими, та про те, що все має сенс, інколи навіть смерть. У романі магія фотографії та запозичених імен перетворює незнайомців на гілки генеалогічного дерева – і вони врешті-решт стають родиною, головна в якій – маленька дівчинка. Виданню притаманна безліч переходів: стоматолог стає військовим хірургом, цап – сапером-собакою, боягузливий радянський чиновник набуває рис янгола-охоронця, продавчиня косметики перетворюється на інструкторку зі снайперської стрільби... В українському Донбасі. На початку ХХІ століття. Проте час у книжці – доволі умовна величина.

«Якби я хотіла надбати читачів-анімалістів, то сказала б їм, що ця книжка не тільки про лева, а ще й про собаку, який у минулому був козлом, про кота, який певний час жив у психлікарні, та про кобилу, яка не могла розродитися… Якби я хотіла приманити читачів фентезі, то сказала б їм, що ця книжка про двох привидів, на яких заслуговують ті, що ні в кого й ні в що не вірять, – ділиться думками Олена Стяжкіна. – Якщо не ховатися за те, що у мене не виходить респектабельна презентація, і не шукати глупства, то я точно знаю, що хотіла написати книжку про перехід. Про його можливість, неочікуваність, спонтанність, запрограмованість, добровільність і примус, про застигання в процесі або про ривок, про різну швидкість і про іноді неймовірні результати. А ще про те, як зникає і вмирає російська, а українська постає скрізь, навіть там, де вона – смертельно небезпечний символ свободи».

Це перший роман авторки українською мовою, але не повністю. За задумом Олени Стяжкіної українська тут – чи не найголовніша точка переходу, в якій свідоме прощання з російською означає для героїв та негероїв можливість бути собою. Книга починається російською, згодом у ній трапляються україномовні фрагменти, кількість яких і розмір збільшуються з кожною сторінкою, аж поки весь текст не стає українським. Дизайн обкладинки створив Іван Шкоропад.