Традиційні підсумки 2020 року в царині культури могли б виглядати геть плачевно. Але навіть під час пандемії культура не здається. Попри надзвичайно непрості умови нам є що згадати про цей рік, який перевернув наші життя з ніг на голову.

Одним із найграндіозніших та найбільш масштабних проєктів року став, без перебільшення, «Ковчег Україна: музика», створений за підтримки Українського культурного фонду. Ініціаторками цього проєкту є зірка світової класичної сцени, диригентка Оксана Линів і культурна менеджерка Ярина Винницька. Наприкінці жовтня ми побачили лише його маленьку частинку – «Ковчег: найкраще», який творили у Lviv Dovzhenko Centre. Він поєднав найкращі шедеври української музичної спадщини – архаїчні колядки і давні духовні напіви, знаменний розспів Києво-Печерської лаври і шедеври українського бароко, музику класиків і сучасних композиторів під орудою Оксани Линів за участі найкращих українських етногуртів «ДахаБраха», «Хорея козацька», «Курбаси», Уляни Горбачевської, Молодіжного симфонічного оркестру України, чоловічого хору «Дударик», Київського дівочого хору ім. М. Лисенка.

Але то лише частинка проєкту, адже є ще «Ковчег: Різдво», що поєднав різдвяні шедеври української музичної спадщини: архаїчні колядки, різдвяні ірмоси, барокові канти і, звісно, «Щедрик» в обробці Миколи Леонтовича та Івана Небесного. На 24 серпня 2021 року запланований живий концерт на Софійській площі у Києві до 30-річчя незалежності України та подальше турне Україною і найпрестижнішими музичними сценами світу.

Ще один важливий проєкт – пісенно-візуальне дійство «Міф Роду», присвячений Герою України, співаку та воїну Василю Сліпаку – презентували 24 серпня, у День Незалежності. В ньому поєднуються давні ритуальні пісні з різних регіонів України, відеоарт та футурофолькові костюми. Авторкою ідеї є відома режисерка та співачка Уляна Горбачевська.

«Міф Роду» не завершився відеопрезентацією, а став пісенною матрицею для творення «Молодої опери Ukraine – Terra Incognita». До ритуальних пісень доєднали рекрутські, козацькі, чумацькі, любовні, колискові, а також сучасна симфонічна музика у виконанні оркестру та фриджазові імпровізації. Відеопрем’єру «Молодої опери Ukraine – Terra Incognita» представили у День захисника України 14 жовтня, а наступного року її представлять в Україні та у світі.

Також варто відзначити проєкт, що став одним із переможців конкурсу «Фокус на культуру» і вартий створення цілого музею. Мовиться про «Лабіринти ЛКСФ: від тарілки до монумента», який представляли у Центрі архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа» з липня по жовтень. Проєкт присвячений Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці, курирував його галерист, колекціонер та дизайнер Павло Гудімов.

У експозиції зібрали понад 800 експонатів від художників і родин художників, з приватних колекцій, Музею етнографії та художнього промислу, Ya Gallery, яка рік купувала все, що знаходила в просторі інтернету, на ринках, блошиних ринках, антикварних крамницях. Результати роботи можна побачити, зокрема, й у онлайн-каталозі lksf.online.

2020-ий у Львові був оголошений Роком культури. Саме завдяки основному та експрес-конкурсам «Фокус на культуру» міським інституціям вдалося втілити чимало надзвичайних ініціатив навіть у час пандемії та кризи. У основному конкурсі перемогли 20 проєктів: 9 великих (до 2 млн грн) і 11 малих(до 500 тис. грн). Їх реалізацію продовжать і в 2021 році.

Великі проєкти: «Вихід у місто: львівська вулиця і мистецькі практики початку і кінця ХХ століття» Центру міської історії Центрально-Східної Європи; «100 років модернізму у Львові» від «Бюро спадщини»; «Подорож героя: останній тиждень літа» від Фонду розвитку Музею міста у Львові; «Львівська органна резиденція» Органного залу; «Музей людей: Дім. Храм. Форум» Дому Франка; «Сертифікатна освітня програма для практиків культури» від УКУ; «Тільки у Львові: Тонько, Щепко і всі-всі-всі» від «Львівського радіо»; дослідження «Культурна ДНК Львова: соціальні цінності та культурні практики» від компанії «Фама», Art Resistentia від мистецької майстерні «Драбина».

Не менш важливими є малі проєкти: «Українська Одіссея: Епізод ІІ» – театральна резиденція «Театру Лесі»; «Лабіринти ЛКСФ» від Західноукраїнського архітектурного порталу, «Модест Сосенко. Пізнай. Зрозумій. Збережи» від «Разом», Lviv Location Guide від «МКК фільм сервіс», «Резиденція довіри» УКУ, Franko made in the U.S.S.R від Дому Франка, театральний фестиваль «Кіт Ґаватовича», інтерактивна онлайн-платформа «Книгоманія» від Форуму видавців, «Барвінський. Повернення в Україну» від «Слова і голосу» та, звичайно ж, «Колискові для Олекси-2» – інклюзивний проєкт, спрямований на зміну ставлення суспільства до дітей із розладами аутичного спектра від Соломії Чубай.

А перелаштуватися на нові формати роботи в час пандемії культурним інституціям міста допоміг конкурс експрес-проєктів. Упродовж майже пів року щотижня визначали кілька переможців, яким виділяли до 50 тис. грн.

У березні в ефірі телеканалу СТБ презентували новий український серіал «Спіймати Кайдаша» за повістю І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Наталка Ворожбит перенесла героїв у двотисячні та додала нові сюжетні лінії та нових героїв. Їй доводилося додумувати та викручуватись, аби розширити і логічно побудувати сюжет 12-серійного телефільму. Серіал дозволяє глядачам стати співучасниками цілком буденного життя простої родини Кайдашів із села Семигори із 2005 по 2014 рік. Ви поступово вникаєте у їхній побут, стаєте свідками їхніх радощів та горя, суперечок і примирень. Тут є вічне протистояння батьків та дітей, невістки та свекрухи, загострене «квартирне», чи то пак «хатнє» питання. Кожен герой шукає свого щастя, проте жоден із них не вчиться навіть на своїх помилках. Кожен наче й знаходить пояснення, чому все не так, але не знаходить (або й не шукає) виходу із ситуації, натомість дедалі більше загрузає в побуті та постійній колотнечі, немов у трясовині. А в 2014 році сім’ю розділяє Революція Гідності.

У жовтні на телеекрани вийшов серіал «І будуть люди» – одна із найочікуваніших українських телепрем’єр цієї осені. Це 12-серійна робота Аркадія Непиталюка, створена на замовлення Міністерства культури та інформаційної політики України за однойменним романом Анатолія Дімарова. Серіал, побудований у вигляді саги, через призму життя пересічних людей показує турбулентні етапи ХХ століття: Першу світову війну, революцію, прихід радянської влади. Кожен герой по-своєму зустрів ці зміни з точки зору своєї правди, але всіх їх об’єднувало одне – бажання жити, любити і знайти своє місце в новому вимірі історії. Із 12 епізодів ви дізнаєтесь про життя 12 основних героїв із непересічними долями.

У серіалі знялися понад 120 акторів. Кастинг проходив по всій Україні. Окрім Києва, актори приїздили зі Львова, Тернополя, Миколаєва, Дніпра, Харкова, Запоріжжя, Івано-Франківська, Ужгорода, Одеси.

Також варто відзначити такі теленовинки, як «У неділю рано зілля копала», другий сезон молодіжного серіалу «Перші ластівки» і, звісно ж, онлайн-серіал «Секс, інста і ЗНО», який наробив чимало галасу.

У ніч із 19 на 20 березня на 65 році життя відійшов у вічність театральний діяч, режисер, актор, засновник та художній керівник Львівського академічного духовного театру «Воскресіння», директор Міжнародного театрального фестивалю «Золотий лев» Ярослав Федоришин.

У 1990 році митець разом із молодими акторами з різних міст створив театр «Воскресіння», який під його керівництвом пройшов шлях розвитку від становлення до мистецького визнання, створив неповторний репертуар, базований на найяскравішій світовій драматургії. З 1992-го разом із «Воскресінням» організовував і проводив Міжнародний театральний фестиваль «Золотий лев», на якому за 30 років виступили театри з 50 країн світу. Ярослав Федоришин був однією з найяскравіших особистостей у театральному та громадському житті України, створював величезні загальноміські та державні акції.

У ніч із 7 на 8 квітня на 57 році життя трагічно загинув Олександр Дацюк, лідер відомого гурту «Лесик Band», заслужений артист України. На музиканта напав безхатько і поранив його ножем. Чоловік помер у 8-ій міській клінічній лікарні. Медикам не вдалось урятувати його.

Олександр «Лесик» Дацюк був гітаристом гуртів «Внуки Львова», «Стежки», «КООП-2», «Робочий день», «Роком круш», одним із перших учасників та засновників Львівського рок-клубу. В грудні 1990-го створив у Львові гурт «Лесик Band». У 90-их роках минулого століття його пісні «Гуляли», «Співали ящури», «Кошмарний сон», «Рекет», «Весна застою», «Бразілія» та інші стали народними хітами.

У перший день літа в Києві, у лікарні «Феофанія», на 82 році життя перестало битися серце Маестро Мирослава Скорика – Героя України, народного артиста України, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка, кавалера ордена «Знак пошани», ордена «За заслуги» I, II, III ступенів, академіка Академії мистецтв України.

Він, без перебільшення, був одним із найяскравіших представників сучасного покоління композиторів. Саме Мирослав Скорик створив музику до фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», визнаного одним із дванадцяти найкращих фільмів усіх часів та народів. Твори композитора виконують у США, Канаді, Австралії, Франції, Німеччині, Австрії, Польщі, Чехії, Словаччині, Росії, Грузії, Вірменії, країнах Балтики. Крім того, Мирослав Скорик створив низку монументальних творів, серед яких «Духовний концерт для мішаного хору а capella і солістів», опера «Мойсей» за однойменною поемою І. Франка та балети «Перехрестя», «Каприси», кантата «Гамалія» на вірші Т. Шевченка для змішаного хору, солістів і симфонічного оркестру.

17 листопада не стало режисера, народного артиста України Романа Віктюка. Постановник і виконавець ролей у величезній кількості вистав, переважно в театрах Москви, зокрема в театрі свого імені, був популярним і шанованим у Росії та в Україні. Відомий незмінною та непідробною епатажністю й оригінальністю, незаангажованістю в судженнях, у тому числі з питань історії та сучасності, персоналій тощо. Роман Віктюк був членом Інституту драматичного театру в Італії, лауреатом театральної премії Maratea Центру європейської драматургії (1991 р.), премії «Київська пектораль», премії Спілки театральних діячів України «Тріумф», Міжнародної премії Інституту італійської драми за найкраще втілення сучасної драматургії (1997 р.).

Окрім того, львівське культурне середовище втратило ще й два важливі осередки культури. Один із них – найстаріший клуб нашого міста Picasso, який закрили, оскільки останні кілька років він працював не так успішно, як раніше, та й термін договору оренди приміщення сплив. Інший – «Кінопалац» на вул. Театральна – також закрили через непомірно високу орендну плату, яку нараховували навіть під час карантину.