Бути чи не бути…локдауну – саме цим питанням щодня задаються українці. Але, попри острах і підготовку до гіршого, очікують кращого – і працюють. Особливо активно результати своєї роботи представляють львівські театри. Прем’єри у них щомісяця, та ще й які. До прикладу у Національному академічному театрі ім. Марії Заньковецької на Камерній сцені за тиждень, а саме 11 і 12 грудня о 18.00, на розсуд глядачів представлять постановку «Гра». за п’єсою сербської драматургині Біляни Срблянович «Сімейні історії» (Porodične priče 1998 р). принесли авторці премію «Найкраща нова п'єса» на театральному фестивалі в Новому Саді у Сербії. Вперше твір поставили в Белграді і представили на сцені ATELJE 212, згодом за нього бралися в театрах Німеччини, Польщі, Румунії, Словенії, США, Швейцарії, Нідерландів, Франції та інших країн. В Україні Центр мистецтв «Новий український театр» представляв його як виставу-трагіфарс під назвою «Рольові ігри».

Для заньківчан за постановку цього твору взялась Олеся Галканова-Лань і втілила його як чорну комедію. Разом із режисеркою над створенням прем’єри працювали помічники режисера Тетяна Когут, Костянтин Шелест, а також художниця-постановниця Наталя Тарасенко, художник з костюмів Олексій Лань, художник зі світла Тарас Москалик і хормейстерка Оксана Явдошин. А втілюватимуть героїв на сцені народна артистка України Альбіна Сотнікова, заслужена артистка України Наталія Поліщук-Московець, Інна Калинюк, Юлія Михайлюк-Коржук і Марта Кулай.

У виставі показані стосунки чотирьох дітей, про які ми дізнаємось з їх гри. Сама ж гра перегукується з їхнім життям. Саме таким чином режисерка намагається зруйнувати тишу довкола незручних тем і проговорити проблеми сучасного виховання.

Ми навіть не задумуємося, що діти – це зображення нас самих в минулому. Ще менше нам спадає на думку, що їхня поведінка – це копія всього того, що ми робимо кожного дня. Власне у «Грі» й показано, як діти, вирішивши погратися, показують всі наші недоліки. З дитячою безпосередністю персонажі відтворюють все, що бачать навколо. Вони грають нас. Це ми, дорослі – жорстокі, жадібні, байдужі, боягузливі люди. Таким ми зробили цей світ. Ця постановка принесе глядачеві багато здивування, іноді шок, місцями огиду і нескінченний смуток від усвідомлення того, що діти можуть і вміють повторювати тільки те, що демонструємо і чого вчимо на своєму прикладі ми, дорослі.