У національному театрі ім. Марії Заньковецької 24, 25 і 27 листопада відбудеться прем’єра вистави «Каліка з Інішмаану». Через «карантин вихідного дня» дати її перших показів довелось трохи посунути. Попри те, заньківчани чекають гостей і їх оцінок та вражень від новинки. Як-не-як вона створена за п’єсою, автором якої є один з найвідоміших драматургів світу – Мартін Макдонах, якого ще називають «Тарантіно від театру». Відомий як режисер і сценарист фільмів «Шестизарядник», який здобув «Оскара» в категорії «Кращий короткометражний ігровий фільм», «Залягти на дно в Брюгге» – призи за кращй сценарій «Золотого глобусу» і BAFTA, «Сім психопатів» і «Три білборди за межами Еббінга, Міссурі» – призи за сценарій Венеційського міжнародного кінофестивалю, «Золотого глобусу» і BAFTA (також за кращий фільм і кращий британський фільм).

Події «Каліки з Інішмаану» розгортаються в далекому 1930 році серед мешканців маленького острова біля західного узбережжя Ірландії з населенням півтори сотні жителів, для яких в радість навіть імпортні цукерки. «Калікою» Біллі в п’єсі називають сімнадцятирічного сироту, якого виховують дві старі тітки, що приховують таємницю його народження.

Є на острові і своя красуня з норовливим характером, яка дуже подобається Біллі. Однак Хелен не готова до серйозних стосунків, а хоче втекти з того богом забутого місця, де нічого не відбувається: немає ані розваг, ані новин. Тим не менше, місцевий пліткар Джонні Пустодзвін кожного дня приходить до тіток щоб продати їм нудні звістки і отримати омріяний гонорар – яйця та молоко. Одного разу він приносить новину, що на сусідній острів приїхала кіногрупа з Голлівуду і це стає початком пригоди головного героя – «каліки» Біллі. Чи стане він зіркою Голлівуду, чи знайде своїх батьків і чи відповість місцева красуня Хелен взаємністю хлопцю – відповіді на ці питання шукайте у фіналі п’єси і вистави.

Цікаво, що саме за «Калікою з Інішмаану», перекладеного за підтримки British council Віктором Морозовим за редакцією Павла Юрова, в Україні створили вже декілька постановок: в 2011 році – Володимир Петрів для Рівненського обласного українського музично-драматичного театру, в 2016-ому – Сергій Павлюк для Херсонського театру ім. Миколи Куліша, в 2020 році – Катерина Слюсар для Дніпровського драматичного молодіжного театру «Віримо!», а ще над цим матеріалом працював Андрій Бакіров для Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка.

Режисером заньківчанської весрсії «Каліки з Інішмаану» став улюбленець глядачів Орест Огородник, відомий за постановками «Івасик Телесик» (2004 р.),«Криза» (2009 р.), «Останній гречкосій» (2011 р.), «Блазні мимоволі» (2013 р.), «Безодня» (2015 р.), «За двома зайцями» (2018 р.),«Соло для мідних труб» (2019 р.) та іншими.

Як йому працювалось над виставою, режисер-постановник розповів спеціально для «Львівської Пошти»: «Як життя, так і хороша драматургія не дає однозначних відповідей. У своїй п’єсі Мартін Макдонах зображує, на перший погляд, жорстоке суспільство, але потім з’ясовується, що все набагато складніше. Сюжет описує події 30-х рр. минулого століття. В нашій уяві постає крихітний острів Інішмаан з населенням 135 осіб. Довкола каміння, корови та океан... Здавалося б суцільна зневіра і безвихідь... Ніхто вже не зазирає за горизонт. Ніхто, окрім Біллі – хлопчину, якого всі кличуть калікою, чиї мрії, на перший погляд, здаються недосяжними.

Кожен про щось мріє, але далеко не кожен докладає зусиль, щоб втілити ці мрії в життя. Але головний персонаж «каліка» Біллі, який має фізичні вади, доводить – чим недосяжніша мрія, тим більше зусиль потрібно докладати, щоб її здобути. На мою думку, в сюжеті багато уваги присвячено боротьбі людини за право на щастя в цьому житейському океані. У якому більшість персонажів, переважно старшого покоління, давно вже опустилися на дно.

Доля цього нещасного острова Інішмаан перегукується з долею багатьох сіл в Україні, де певний відсоток населення вже давно забув про майбутнє, ще хтось бореться, але розуміє, що вже програв, а декому все ж таки вдається вирватися звідти. Я про це знаю від тата, який свого часу прийшов до голови колгоспу, щоб просити паспорт бо «хотів вступити в училище і працювати токарем», хоча насправді планував вступати в училище ім. Труша – він прекрасно малює.

Тому я роблю виставу про мрії і можливості їх досягти. Зі слів головного персонажа – нам дається шанс в цьому житті щось змінити і якщо цей шанс не використати, то навіщо жити?!».